Знаєте, листоноша, розвозячи пошту, знає про людей купу всього, і я можу вам упевнено заявити: більшості, перш ніж судити когось, треба-таки на себе подивитися. А якщо комусь закортить вигнати мене з мого рідного міста, то чотирма пробитими колесами йому від мене не відкараскатись.

Розділ 20. Олівія Пайн

Раніше

— Будь ласка, мамо, я вже не можу!

Лів поглянула у дзеркальце заднього огляду орендованої автівки. Томмі совався по сидінню, усім своїм виглядом демонструючи матері, що йому таки справді треба в туалет.

— Ми вже майже доїхали до домівки тітоньки Сінді. Може, дотерпиш?

Лів щойно звернула на головну вулицю Адейра, штат Небраска. Нічого не змінилося. Як свідчила назва, на цій головній артерії міста розташовувалися крамниця комп’ютерної техніки, ресторан, старий кінотеатр, аптека. Адейр нічим не нагадував занедбане фермерське містечко, яких так багато у внутрішніх штатах. Більшість мешканців працювали на «Адейр Ірігейшен» — найбільшу в країні компанію — власницю системи водозабезпечення. З усіх боків місто оточували кукурудзяні поля.

Вони виїхали з Адейра, коли Дені винесли вирок. Тоді ще до їхньої родини ставилися з мовчазним остракізмом, що підживлювався швидше плітками, аніж відкритою ворожістю. Але згодом на Нетфліксі вийшов документальний фільм, і здавалося, ніби ціла країна раптом перетворилася на Адейр, відродивши та посиливши неприязнь міста до Пайнів. Менш за все Лів хотілося зупинятися в якомусь місці, де її могли б упізнати. Але зважаючи на почервоніле личко Томмі та його скиглення, вибору в неї не було. Вона знала, що у продуктовому магазині Паркерів був туалет для відвідувачів, а тому в’їхала на парковку.

— Я вже зупиняюся, зайчику. Потерпи.

Крамницю прикрашала нова вивіска, що ж до решти — все залишилося, як у ті часи, коли вона була дівчам. Тоді татко водив її до Паркерів щосуботи, щоб купити карамельок, принаймні до того часу, коли у неї з’явився карієс і мама поклала цьому край.

Тримаючи Томмі за руку, Лів швидким кроком зайшла до крамниці. У неї похололо в грудях, як тільки вона побачила жінку за касою. Даніела Паркер теж мало змінилася з того часу. Так само густо нафарбовані, занадто близько посаджені одне до одного очі, незмінно похмурий вигляд. Лів, низько схиливши голову, рушила в кінець крамниці, де розташовувалися туалетні кімнати. Томмі ледве встигав за нею. Вона смикнула за ручку, але двері виявилися замкненими. Звісно, інакше й бути не могло.

— Зачекай тут, сонечку. Я збігаю по ключ.

— Швидше, будь ласка, — ледве не плакав малюк.

Лів повернулася до прилавка.

— Доброго дня, — привіталася, змусивши себе всміхнутися, — можна мені ключа від туалету? Мій синок там зараз…

— Туалет лише для покупців, — відповіла Даніела.

Лів змусила себе стриматися. Поглянула у примружені очі Даніели. Не маючи часу на дискусії, загребла жменю карамельок із пластикового лотка біля каси і кинула різнобарвні льодяники на прилавок.

— Мінімальна покупка — п’ять доларів, — промовила Даніела.

Лів хотіла було піти звідси, але повернулася, побачивши, як розпачливо пританцьовує Томмі.

— Скільки коштує увесь лоток? — запитала Лів, вказуючи на пластикову коробку з льодяниками.

Даніела наморщила лоба, ніби виконуючи подумки неймовірно складні підрахунки.

— Двадцять доларів, — сказала нарешті.

Лів понишпорила рукою в сумці, кинула на прилавок двадцятидоларову купюру:

— Можна мені ключ, будь ласка?

Навмисно змушуючи її втрачати дорогоцінний час, касирка повільно витягла ключа, до якого був прив’язаний великий пластиковий брелок, і поклала на прилавок.

Лів підхопила його і кинулася до туалету. Відімкнула двері, і Томмі рвонув усередину, на ходу стягуючи спереду штанці і бризкаючи сечею по дорозі, аж поки не добіг до унітаза.

Закінчивши справу, хлопчик полегшено голосно зітхнув.

— Тобі вже краще?

Малий збентежено кивнув.

Лів поглянула на залиті дитячою сечею кришку унітаза й підлогу. Треба було б так усе й залишити на зло отій сучці на касі. Але Даніела саме цього й прагнула, щоб потім розказувати цілому місту, як ота Пайн запаскудила крамницю Паркерів. Вона прибрала все і, проходячи повз касу, на зворотному шляху поклала на прилавок ключ. Та дійшовши до дверей, Лів зупинилася. Твердим кроком повернулася, підхопила здоровенний лоток із льодяниками. Коли Лів із Томмі виходили з крамниці, жінка відчувала, як Даніела свердлить їй спину злим поглядом.

— Ласкаво просимо додому, — шепнула вона про себе.

Розділ 21

Лів скерувала орендовану автівку на під’їзну доріжку і спохмурніла від побаченого. Будинок, її домівка з дитинства, мав жалюгідний вигляд. Живу огорожу треба було терміново підстригти. Віконниці перекосилися, фарба облупилася.

Сінді зустріла їх на порозі. На ній теж було помітно сліди занедбаності. Пофарбоване волосся відросло, у ньому пробивалося кілька сантиметрів незафарбованої сивини. Одягнена жінка була у поліестерові штани та розтягнуту кофтину.