Читаем Останній страх полностью

Старша сестра Лів ніколи особливо не слідкувала за своєю зовнішністю. У юності багато хто дивувався, дізнавшись, що вони рідні сестри. Під час навчання у вищій школі Лів вважалася красунею міста і тричі перемагала у сексистському конкурсі краси, який проводили щоліта. Вона успадкувала від матері витончені, аристократичні риси. А от Сінді була татовою донькою. Масивний скелет. Широке обличчя й ніс.

— Невже це Томмі? Аж не віриться! — промовила Сінді своїм характерним хриплуватим голосом. — Коли я бачила тебе востаннє, ти був іще немовлям.

Останні слова призначалися швидше для Лів, аніж для Томмі.

— Це я, — серйозно відповів Томмі.

— Ну, тоді заходь та обійми тітоньку.

Томмі повагався, врешті переступив через поріг і несміло її обійняв.

— Вибач, що запізнилися, — сказала Лів, — спершу рейс затримався, а потім…

— Години відвідин ось-ось вичерпаються, — обірвала її Сінді, — отже, нам краще поспішати, якщо ти хочеш побачитися з ним сьогодні.

Вони всілися в орендовану Лів автівку, оскільки в машині Сінді місця для пасажирів не було. Сестра побачила здоровенний лоток з карамельками, затиснутий між сидіннями, хотіла було щось запитати, але промовчала. Через кілька хвилин вони вже їхали трасою у напрямку будинку-інтернату для осіб похилого віку. Обабіч дороги розкинулися широкі поля, а вздовж неї тягнулася лінія електропередач, на проводах якої повсідалися пташки.

— Вони сказали, що дають нам тиждень на те, щоб ми підшукали для нього місце деінде, — ніби ненароком промовила Сінді.

— А то що? — відповіла Лів. — Вони викинуть на вулицю старого чоловіка з Альцгеймером?!

— Ні, просто приставлять до нього особисту доглядальницю за скаженою ціною, переселять до найдорожчої кімнати і доїтимуть нас доти, доки ми самі його не заберемо.

— А в інших місцях ти запитувала?

Сінді кивнула:

— У більшості з них не хочуть брати з інших закладів, особ­ливо тих, хто завдає клопоту. І там дорогувато.

— Наскільки дорогувато?

— Вчетверо дорожче, аніж ми платимо зараз.

Лів гірко реготнула. Їм ледве вдавалося платити за «Сутінкові луги».

— Ми не в змозі витрачати більше грошей. Якщо Меґі вступить до коледжу, у нас ледве залишатиметься на оплату житлового кредиту.

Вона подумала, що справа ще гірша, аніж їй гадалося. Після останньої сварки вона передала оплату усіх рахунків Евану. Донині вона перебувала у стані блаженного незнання. І ось тепер пробив час розплати, вона знала.

Сінді мовчки дивилася вперед, у далечінь безмежних рівнин.

Лів не хотілося заводити про це мову, але виходу не було.

— А що з будинком? Ти не думала про те, щоб продати його?

— І куди мені потім іти? — сердито запитала Сінді.

— Не знаю. Він завеликий для тебе. Можливо, ти змогла б…

— Що? Винайняти собі кімнату над «Водопровідниками»?

— Звісно, що ні!

З іншого боку, Сінді запросто б ужилася серед крутих на вдачу мешканців дешевих орендованих кімнат, розташованих над єдиним у місті баром. Перш ніж стати поштаркою, Сінді працювала на «Адейр Ірігейшен», так само як і їхній батько. Робота пліч-о-пліч з вантажниками аж ніяк не сприяла по­м’якшенню її характеру.

Лів себе картала подумки: от чому вона поводиться так грубо? Адже її сестра — як ті карамельки від Паркерів: під твердою оболонкою ховається ніжна душа. Але перш ніж до неї доберешся, доводиться смоктати кислуватий верхній шар.

Сінді промовила:

— Я розумію, що це місто обійшлося із твоєю родиною недобре, але тут моє життя.

Сінді вперто продовжувала мешкати в Адейрі. Більшість його жителів не перенесли на неї своє негативне ставлення до Пайнів — можливо, через страх, що та почне викидати їхню пошту.

Мовчання в салоні заповнювалося хіба що шелестінням шин об дорогу.

— Є хоча б найменша надія, що нам вдасться умовити їх залишити його в себе? — запитала нарешті Лів.

Сінді спохмурніла.

— Невже все так погано? — запитала Лів.

— Він утікав звідти чотири рази. А минулого тижня швиргонув нічним горщиком об стіну й обізвав санітарку… — тут вона перейшла на шепіт, щоб Томмі не чув, — отим грубим словом, що починається на «к».

Лів приклала долоні до скронь і помасажувала. Ще й години не минуло, як вона тут, а голова вже ледве не лусне!

— Повір мені, — сказала Сінді, — я вже не раз сперечалася з дирекцією. Вони пригрозили, що виживуть мене з мого власного дому, хоча ти мені й не повіриш.

Лів повірила.

— Але вчора мені зателефонував сам директор, — додала Сінді, — він сказав, що, можливо, ти зможеш допомогти вирішити справу.

Лів здивовано поглянула на сестру:

— І як саме, цікаво знати?

— Нехай він сам тобі розкаже, — відповіла Сінді.

Лів знову замовкла, роздратована тим, що сестра тримала її у невіданні.

Навмисно змінивши тему розмови, Сінді запитала:

— Ти чула новину про Ноя?

— Яку ще новину?

— Твій колишній хлопець із віце-губернаторів доріс до чималої шишки. Губернатора Тернера спіймали на гарячому в скандальній справі з дівчатками. З дня на день чекають його відставки; кажуть, його можуть притягти до суду. За законом на решту терміну його обов’язки перейдуть до віце-губернатора.