А потім Лів познайомилася з Еваном.

— Що мені робити, татку?

— А хто з них ставиться до тебе краще?

— Вони обидва мене кохають.

— А що підказують тобі твоє серце та розум?

— Розум схиляється до Ноя. Він амбіційний, хоче колись стати губернатором, можливо, навіть балотуватися у президенти. Я впевнена, що з ним моє життя буде забезпеченішим.

— А твоє серце?

Лів усміхнулася, згадавши про Евана:

— Мені важко це пояснити, але коли він поряд, мені так добре, як ще ніколи в житті не було. І він мріє згодом повернутися до Адейра, так само як і я. Каже, йому немає діла до Чикаго та до кар’єри. Головне для нього — бути разом зі мною. Створити сім’ю, жити разом.

Батько задумливо пошкріб підборіддя:

— Я не можу вирішувати за тебе, Олів Ойл.

— А що б мені порадила мама?

По обличчю батька промайнула легка усмішка:

— Вона, напевно, порадила б тобі залишитися з хлопцем, який хоче стати часткою твого життя, а не тим, який просто хотів би, щоб ти була часткою його.

Її думки перервало голосне хропіння. Голова батька низько схилилася йому на груди.

У двері зазирнула Сінді:

— Томмі бавиться з собаками. Персонал каже, що вони за ним приглянуть, поки ми говоритимемо з дирекцією.

Лів обережно звільнила руку з-під батькової долоні й підвелася. Поцілувала його в голову.

— Ходімо розбиратися.

Розділ 22

Директор «Сутінкових лугів» усміхнувся Лів і жестом запросив сідати. Деніс Ченґ був одягнутий у штани кольору хакі та червоний фірмовий кардиган. На робочому столі ніяких документів, бездоганно чистий робочий кабінет, що свідчив про перфекціонізм його власника.

— Місіс Пайн, дякую, що погодилися зустрітися зі мною.

— Прошу, називайте мене Лів, — промовила вона, намагаючись надати розмові невимушеності. Якщо їй не вдасться переконати цього чоловіка залишити батька у закладі, це стане справжньою катастрофою.

— Лів, — повторив Ченґ і зітхнув, — шкода, що доводиться познайомитися за таких обставин.

Лів кивнула. Вона не пригадувала, щоб під час її навчання у школі у них були діти з азіатських родин. Небраску важко було назвати мультикультурним центром. Але на загальному тлі штату Адейр дещо виділявся. «Адейр Ірігейшен» приваблювала людей з усієї країни, спокушаючи менеджерів високою зарплатою та відносною дешевизною проживання, а також обіцянками безпечного життя для їхніх дітей. Навіть після переїзду Пайнів компанія все ще була їхнім основним джерелом прибутку, залишаючись основним клієнтом Евана як співробітника бухгалтерсько-аудиторської фірми. Близький шкільний друг її батька був віце-президентом «Адейр Ірігейшен», а тому навіть після того, як Евана перевели до Чиказького офісу, продовжував користуватися його послугами.

— Я щиро сподіваюся, що ми зможемо якось усе владнати, — сказала Лів, — мій батько був провідною фігурою цієї громади. Він виростив тут своїх дітей, так само як і його батько свого часу. Він відпрацював на компанію сорок років, тренував місцеву футбольну команду. До того ж він добра, чуйна людина. Він просто…

Ченґ підняв руку, не агресивно. Просто запевняючи, що йому все ясно і продовжувати не треба.

— Ніхто не ставить під сумнів вдачу вашого батька чи його вклад у розвиток нашої громади. Просто, враховуючи його теперішній стан, ми не впевнені, що маємо необхідні ресурси, щоб задовольнити його потреби та забезпечити йому ті умови, на які він заслуговує.

Лів відчула, як її очі наповнюються сльозами. Можливо, причиною була зустріч із батьком чи повернення до рідного міста, але емоції брали гору.

— Невже справді нічого не можна зробити?! Можливо, призначити додаткову доглядальницю, щоб час від часу перевіряла, чи він на місці? Або поговорити з його лікарем стосовно медикаментів? Я бачила його сьогодні. Він трішки розгублений, але…

Вона поглянула на Сінді, шукаючи її підтримки. Але сестра сиділа мовчки з непроникним виразом обличчя.

Лів продовжила:

— Він прожив в Адейрі ціле життя. Інші заклади розташовані так далеко звідси, і…

Вона замовкла, не закінчивши фрази, бо помітила, що Ченґ хоче щось сказати.

— Як вам уже казала ваша сестра, ми розглядали можливі рішення, — промовив Ченґ.

Лів подивилася на Сінді, але та й далі мовчала.