Читаем Останній страх полностью

— Так от, одна журналістка із федерального штату натякнула Тернеру, що вона щось там таке почула про нього, ніби він замішаний у великому скандалі, але толком не знала, в якому. А Тернер, який вже давно сидів у тому кріслі, навіть збагнути не міг, про що йдеться. — Фленеґен реготнув. — Тобто він там стільки всього наробив, що так швидко й не перерахувати. Але йому відразу дійшло, що під нього почали копати і шила в мішку вже не сховати, а тому став швиденько підгрібати під себе все, що можна, поки не турнули. От і вирішив продати кілька помилувань, а мене відрядив обійти зацікавлених, щоб запропонувати їм угоду. Знайти таких, хто б захотів подати запит на помилування і був готовий розплатитися готівкою. Пайн був у списку.

— То ви запропонували йому помилування в обмін на хабар?

Фленеґен кивнув.

— Він же сидить у в’язниці. Звідки йому було взяти гроші?

— Його підтримує численна армія заможних людей у соціальних мережах, а тому мало сенс спробувати.

— І що він вам сказав?

— Те саме, що й ви, — що в нього немає грошей.

Келлер мовчала, чекаючи на продовження.

— Я подумав, що спробувати варто. У нас були й інші джерела прибутку, на кшталт продажу ухвалення низки законодавчих актів, що цікавили лобістів, і купа інших подібних справ, щоб зібрати кругленьку суму для Тернера перед відставкою.

— Але ж…

— Потім мені зателефонували. На секретний номер, який я даю лише окремим, перевіреним особам. Щоб отримати його, треба бути в ділі.

Складалося враження, ніби оцей тип неймовірно пишався своїми брудними справами. Келлер ледве стримувалася, але мовчала.

— Так от, мені подзвонили, якийсь тип — він не назвався, але я, здається, знаю хто — і сказав, що йому потрібен виконавець для мокрої роботи.

— Найманий убивця? — уточнила Келлер.

— Так. Я сказав, що таким не займаюсь. Я — бізнесмен. Але за цікаву платню можу посприяти. Так би мовити, зробити дружню послугу.

Цей чоловік був справжнім бандитом, але розповідав про свої брудні справи так, ніби йшлося про поважний бізнес.

Келлер щосили стиснула кулаки і засовалася на стільці. Їй хотілося схопити негідника за шкірку і витрусити з нього голов­не. Але вона вже почала здогадуватися, якого напрямку набирає його історія. Отой незнайомець, який йому телефонував, найняв професійного кілера, щоб убити Евана Пайна. Меґі сфотографувала виконавця, а тому той убив їх усіх і обставив убивство як нещасний випадок у результаті витоку газу. А потім став переслідувати Мета, щоб знищити фото.

— Перейдімо до суті справи, — не стерпіла Келлер, — вам зателефонував невідомо хто і попросив звести з найманим убивцею, на що ви так запросто відповіли: «Окей, ніяких проблем»?

Фленеґен стенув плечима:

— Той, хто дзвонив, знав, чим я займаюся.

— І ви звели його з кілером, — підбив підсумок прокурор, щоб не гаяти зайвого часу на порожні балачки, — із виконавцем, якого ніхто не бачив і про якого невідомо, чи він взагалі існує.

Келлер збагнула, чому ця історія не мала продовження. Помічник федерального прокурора вважав, що Фленеґен плете дурниці і все вигадує. Та і як в таке повірити? Фленеґен з відчаю був готовий на все, а історія справді здавалася неймовірною.

— Я просто був посередником. Я ж не думав, що він справді хоче…

Прокурор махнув рукою, наказуючи йому помовчати:

— Зрозуміло. Ви бідна, нещасна овечка.

— Так от, кілер — я ніколи з ним не зустрічався особисто, тільки чув про нього в мережі — він ніколи не говорить з клієнтами. Він сказав, щоб я передав йому сто косарів, ім’я і фото.

— Яким чином ви йому їх передали? — запитала Келлер. — І що означає «чув про нього в мережі»?

— Усі ті, з ким я веду справи, користуються закритою мережею обміну даними. Про цього кілера усі кажуть у мережі, що він працює чисто, що робить так, щоб смерть здавалася нещасним випадком.

— У нього є ім’я?

— Ні, усі називають його Губа.

У Келлер мороз пішов по шкірі. Перед очима постало фото Меґі, на якому був зображений чоловік з рубцем від заячої губи.

— Замовник залишив оплату разом із моєю часткою винагороди у чарунковій шафі у мерії. Я забрав готівку й конверт і переклав їх у другу для Губи.

— А чому не відправити переказом або криптованою поштою?

— Тому що він так захотів, — відповів Фленеґен таким тоном, ніби безглуздішого запитання він ще в житті не чув. Келлер зауважила про себе, що готівка й папір давали змогу не залишати ніяких цифрових слідів. Отже, кілер належав до старої школи.

— Але, як вам відомо, я хлопчина допитливий.

Келлер зрозуміла. Цей негідник не просто переклав усе до іншої чарунки схову в мерії, він зазирнув, щоб побачити вміст конверта. Якої порядності можна чекати від злодія?

— То хто був жертвою?

— Отой, про якого розказують у новинах. Із телешоу. Еван Пайн.

— Хто найняв Губу? — запитала Келлер, яку почала дратувати манера Фленеґена тримати слухачів у напруженні.

Адвокатка поклала руку на плече свого клієнта, закликаючи того не відповідати.

— Він заслужив на визнання попереднього ув’язнення як відбуття терміну, — звернулася вона до помічника федерального прокурора.