— Але Рікі плутався у словах, а тому я сумнівалася. Він постійно повторював, що тієї ночі ти насправді не бачив того, що тобі здалося, ніби ти бачив. І без упину проглядав те відео на телефоні. Одного разу я взяла нишком його мобільний і знайшла те відео.

— Що ти хочеш сказати, Джессіко? — запитав Мет. — Що тієї ночі я бачив з візком Рікі, що він теж мене бачив? Ти це маєш на увазі?

У голові Мета замиготіли спомини семилітньої давності. Силует попереду зупиняється, повертає голову у бік Мета, ніби придивляючись. Рікі теж був членом футбольної команди, і він теж мав спортивну куртку, але ж Мет чітко бачив напис «ПАЙН» на спині. Він був упевнений. Але він ніколи й нікому не казав про те, що бачив, отже, Рікі теж там був.

— Ти мене не слухаєш, — сказала Джессіка.

Можливо, від випитого — чи то Метом, чи Джессікою, — але він ніяк не міг зрозуміти сенсу.

— Не Рікі, — сказала вона.

— Тоді кого? Кого, Джессіко?

Вона щойно сказала, що Рікі був тієї ночі зі своєю дівчиною, але ж тоді нічого не в’яжеться докупи.

Джессіка вже тримала в руці мобільний. На екрані — заставка відео з вечірки.

— Я не знала, чи Рікі щось відомо, чи він просто збожеволів і щось там собі уявляє. А тому я надіслала відео на форум сайту «Свободу Дені Пайну», сподіваючись, що ти його побачиш. І якщо те, що каже Рікі, — правда і якщо ти справді бачив їх тієї ночі, то ти зрозумієш, що там, на цьому відео.

Вона ковзнула пальцем по екрану, і зображення на відео ожило, відображуючи змагання хлопців із пивом. Дені в самих трусах, в оточенні хлопців у спортивних куртках, загадковий чоловічий профіль — та ні, то профіль Рікі! — на самому краю рамки.

І в ту секунду Мет побачив і ледве не підскочив.

Розвернувся і кинувся до дверей.

Розділ 60. Сара Келлер

Келлер уважно вивчала обличчя чоловіка, який сидів у конференцзалі офісу федерального прокурора Лінкольна. Поряд із чоловіком сиділа його адвокатка. Жінка з кучерявим волоссям і впевненим поглядом.

Адвокатка поглянула на Келлер, потім — на Трея Барнса, прокурора, який вів справу проти Ніла Фленеґена, колишнього помічника ексгубернатора.

— З якого дива вам раптом захотілося послухати, що він скаже? — запитала адвокатка. — Що змінилося?

— Не думаю, що багато. Але з ФБР мене попросили про зустріч, — прокурор вказав на Келлер, — і ось ми тут.

— У нього є багато чого вам розповісти. Але нам потрібні гарантії. Наприклад, визнання попереднього ув’язнення як відбуття терміну.

Прокурор пирхнув:

— Сілвіє, перед моїм офісом вам влаштують показове лінчування. Деяким із дівчат було по чотирнадцять років.

До розмови втрутився Фленеґен:

— Я не знав…

— Цитьте! — обірвала адвокатка клієнта, навіть не глянувши на нього.

Потім знову звернулася до прокурора:

— Вони й так зрозуміють, що ви робили те, що вам наказували. Це буде найбільша справа у вашій кар’єрі.

Тут її погляд зупинився на Келлер:

— У ваших кар’єрах.

— Ви повторювали це вже десятки разів, — відповів прокурор, — але мені потрібно щось більше, аніж оті казочки, якими ви мене пригощаєте. Я не збираюся руйнувати репутацію поважних людей без підкріплених фактами доказів.

— Вибачте, — промовила Келлер, — здається, я прибула запізно на ваше свято. І ніяк не збагну, про що йдеться. Пропоную угоду: ви відповісте на мої запитання, а потім побачимо, чи можна нам якось домовитися.

Адвокатка вперто схрестила руки на грудях, потім неохоче кивнула. Прокурор подав знак Келлер, що вона може розпочати опитування.

Келлер нахилилася вперед і впритул поглянула на Фленеґена:

— Мені треба знати, навіщо ви відвідували Дені Пайна у в’язниці.

Фленеґен криво посміхнувся.

За звинувачувальним актом значилося, що він назбирав групу дівчат — підлітків, які втекли з дому, таких, що мріяли стати моделями, нікому не потрібних юнок із бідних родин — і влаштовував вечірки для багатих і можновладних покровителів, які щедро забезпечували йому розкішне життя. Якщо коротко, він був сутенером для лизоблюдів та педофілів. Серед його покровителів був і губернатор Небраски, змушений подати у відставку, коли одна з дівчат нишком зробила відео їхніх таємних зустрічей, а потім продала його якомусь таблоїду і нарозповідала їм багато цікавого. Місцевий службовець ФБР у Небрасці зовсім швидко розкрив цілу конспіративну мережу. А головним двигуном усієї цієї системи був Ніл Фленеґен.

Нарешті озвався звинувачуваний:

— Окрім цих… вечірок… я виконував ще й інші доручення губернатора.

— Які саме доручення?

— Ну, розумієте, різні особливі справи. Наприклад, дискредитація політичних противників, пошук лікарів, які доволі гнучко ставляться до норм прописування лікувальних препаратів, приборкування особливо горластих та непокірних активістів і таке інше.

— То ви адвокат-хабарник, — сказала Келлер.

Чоловік скривився, але не став заперечувати.