«Ніж, улюблена зброя монстра разом з револьвером Ruger, — повторив подумки Маркус. — Хтозна, можливо, Віктора тоді ще можна було зупинити. Утім ніхто не заявив про смерть до поліції».

«Пан Агапов був чоловіком дуже владним, що ми могли вдіяти? Він відразу відправив труну з тілом до Росії — мовляв, для того щоб Ганнусю поховали поряд з матір’ю. А по тому звільнив нас усіх».

Анатолій Агапов скористався своєю дипломатичною недоторканністю, щоб приховати те, що трапилося. Віддав Віктора до «Гамельну», а сам зачинився в стінах цього будинку до самої смерті.

Чоловік був удівцем, проте тільки тепер Маркус зауважив, що протягом усього перебування на віллі він не знайшов анінайменшого натяку на матір і дружину, що так рано пішла з життя.

Жодної світлини, жодної реліквії. Нічого.

Огляд вілли завершився на горищі, посеред старих меблів та іншого непотребу. Та було там і ще дещо.

Замкнені двері.

Окрім внутрішнього дверного замка, вхід стерегли ще три навісних, різні за розміром. Пенітенціарій навіть не став роздумувати, навіщо скільки пересторог. Не вагаючись, він вхопив старого стільця та взявся лупцювати по дверях. Раз, удруге, знову… Аж поки ті не піддалися.

Він навів світло ліхтарика на отвір перед собою і вмить збагнув причину, чому в цілому будинку не знайшлося ані сліду від синьйори Агапової.

8

Вона постелила їй на ліжку у своїй квартирі на Трастевере.

Поки Міна приймала душ, вона взялася куховарити для неї. Кортіло перевірити її наплічник: можливо, знайшла б там документ зі справжнім ім’ям. Та зрештою стрималася. Дівчина тільки почала їй довіряти, Сандра була впевнена, що зможе переконати Міну відкритися більше.

Між ними було лише кілька років різниці, і Сандра, попри те що була молодша, від перших хвилин інстинктивно повелася як старша сестра. Бо співчувала Міні, здогадувалася, що в тієї було нелегке життя, можливо, з буремним і сумним минулим. Подумала, чи серед численних перехресть, які траплялися на її шляху, було бодай одне, коли вона могла піти менш безпечною дорогою.

Сандра накрила на стіл і ввімкнула телевізор. Саме показували новини. Звісно, розповідали про останній злочин монстра в Сабаудії. Журналісти описували його як часткову поразку вбивці, адже цього разу можливій жертві жіночої статі пощастило — вона втекла. Особистості вбитого чоловіка ще не розголошували.

«Схоже на те, що карабінери з ООГ краще зберігають таємниці, аніж поліціянти із ЦОС», — зауважила подумки Сандра. Подумала: якщо вірити словам Міни, той чоловік повинен був мати дружину або наречену. Чи сповістили тим часом принаймні її? Відчула жалість до тієї жінки, хоча й не знала її. Тієї миті помітила Міну, яка стояла на порозі кухні, закутана в Максів халат, що його вона сама їй до цього дала. Та з нажаханим виразом обличчя втупилася в екран телевізора. Сандра вхопила пульт і вимкнула його, щоб не розтривожити бідолашну ще більше.

— Зголодніла? — запитала Сандра. — Сідай, усе готово.

Їли вони майже мовчки, тому що дівчина несподівано притихла. Можливо, у її думках почали прокидатися емоційні згадки про те, що сталося, і насамперед — усвідомлення небезпеки, якої вона уникнула. До тієї миті адреналін у крові пригнічував будь-які реакції, а тепер — нормальна реакція людини в шоковому стані.

Сандра помітила, що Міна під час їжі тримала ліву руку під столом. Можливо, просто не хотіла, щоб трапилося, як у клубі SX, коли вона мимохіть помітила в неї на зап’ясті рубець. Соромилася.

— Колись я була одружена, — сказала поліціянтка, щоб викликати в ній цікавість. — У мене був чудовий чоловік, його звали Давід. Він помер.

Міна відірвала очі від тарілки й витріщилася на неї.

— Довга історія, — додала Сандра.

— Якщо ти не хочеш її розказувати, тоді навіщо мені про це говориш?

Сандра поклала виделку на стіл і поглянула на неї.

— Тому що не тільки тобі одній спало на думку вчинити якусь неймовірну й водночас ефектну дурницю, щоб позбавитися болю.

Міна мимохіть схопилася правицею за зап’ястя лівої руки:

— Кажуть, якщо з першого разу не вийде, то вдруге вже легше. Брешуть. Та я не втрачаю надії одного дня це таки зробити.

— А втім, тоді, коли минулої ночі монстр стріляв у тебе, ти чомусь не стояла непорушно, чекаючи кулі.

Жінка замислено мовчала. Потім розреготалася.

— А й справді!

Сандра й сама не втрималася від сміху.

Та вже за хвилину Міна посерйознішала:

— Чому ти мені допомагаєш?

— Коли я комусь допомагаю, я почуваюся краще. А тепер, будь ласка, доїдай. Бо я дуже хочу спати.

Міна не рухалася.

— Що не так? — запитала її Сандра, помітивши, що жінку щось тривожить.

— Я сказала тобі неправду.

Навіть не знаючи, яку неправду приховує Міна, Сандра не здивувалася.

— Хай би що це було, усе можна виправити.

Міна кусала губу:

— Неправда, що я не бачила його в обличчя.

Сандра не поворухнулася. Вона заклякла від здивування.

— Ти кажеш, що змогла б упізнати вбивцю?

Дівчина кивнула:

— Гадаю, змогла б.

Сандра підвелася.

— Тоді ми повинні негайно піти в поліцію.

— Ні! — вигукнула Міна, схопивши її за руку, і тихо додала: — Прошу тебе!