Читаем Ловець тіні полностью

Хтозна, скільки часу тривала ця історія, як усе це витримував хлопчик. Але одного дня він вибухнув, вирішивши покласти всьому край — «убити» Ганну, щоб покарати батька.

Маркус пригадував, що йому сказала домоправителька: Анатолій Агапов не тямився від горя. Він відправив труну з донькою на батьківщину, приховавши все й уникнувши скандалу завдяки своєму статусу дипломатичної недоторканності.

У тій труні не було нікого, тепер пенітенціарій це знав.

«Убивши» Ганну, Віктор досягнув мети, він звільнився. Утім не міг передбачити, що батько у своєму божевіллі вирішить заточити його в «Гамельні» разом з дітьми, які справді вчинили жорстокі злочини, і довірити лікування сина Кроппу та його асистентам.

Маркус не міг уявити гіршої долі для хлопчика. Віктор, зазнавши одних мук, тепер мав призвичаюватися до інших, не менш страхітливих, тоді як не мав за собою анінайменшої провини.

Зрештою з плином років усі ці обставини Вікторового життя й перетворили його на монстра.

«Він убивав закохані парочки, тому що бачив у них себе і свою сестру. Мотив — зазнана ним несправедливість», — повторював подумки пенітенціарій.

Однак було в цьому ще щось.

Та про це Маркус мав поговорити із Сандрою. Він зупинився на заправці, щоб зателефонувати.

Навчання в школі для фотоекспертів слідчого відділу передбачало курс зі створення умовного словесного портрета.

Студенти брали на себе то роль свідка, то роль художника. Мета проста: навчитися спостерігати, описувати та відображати. Інакше майбутні фахівці цілком би перекладали всю роботу на фотоапарат. А їхнє завдання полягало в тому, щоб керувати об’єктивом, ніби «малюючи» з його допомогою.

Для Сандри було неважко відобразити портрет монстра за наданим Міною описанням. Нарешті вона показала тій результат.

— Схоже?

Дівчина уважно придивилася до малюнка.

— Так, це він, — сказала вона рішуче.

Тоді Сандра й собі уважніше поглянула на результат роботи. Як і передбачала, здивувалася нормальності обличчя вбивці.

Монстр був звичайним чоловіком, яких багато.

Очі маленькі, карі, лоб високий, ніс дещо завеликий, губи тонкі, ніякої бороди чи вусів. На умовних портретах вираз обличчя завжди був нейтральний. Ані ненависті, ні злоби. Нічого не виявляло темних глибин душі особи, яку вони представляли. Ось чому це не викликало страху.

— Добре, чудова робота, — сказала Сандра жінці, усміхаючись.

— Дякую, давно мене ніхто не хвалив, — відповіла та й нарешті теж полегшено всміхнулася.

— Іди спати, ти ледве на ногах тримаєшся, — сказала їй Сандра, яка надалі почувалася так, ніби вона старша сестра Міни.

А сама подалася до сусідньої кімнати, де відсканувала отриманий портрет, щоб відіслати його імейлом комісарові Креспі та в ООГ.

«На згадку про віцеквестора Моро», — подумки мовила агентка.

Та перш ніж вона встигла закінчити роботу, задзвонив мобільний. Номер незнайомий. Сандра все одно відповіла.

— Це я, — відразу промовив пенітенціарій. Його голос був схвильований.

— У нас є умовний портрет монстра, — похвалилася Сандра. — Я зробила все так, як ти мені сказав: знайшла повію із Сабаудії, а вона описала мені вбивцю. Вона зараз у мене вдома, і я збираюся надіслати…

— Не треба, — перебив її Маркус. — Вона бачила Віктора, а ми повинні шукати Ганну.

— Тобто як?

Пенітенціарій коротко розповів їй про свій візит на віллу Агапових і про сонячну дівчинку.

— Я таки мала рацію: усі відповіді були на місці першого злочину, в сосновому лісі під Остією. Убивця-оповідач; фінал історії збігається з початком. Та найважливішими є ті докази, які на перший погляд здавалися другорядними: слово «вони», написане Діаною Дельґаудіо, той факт, що убивця перевдягався.

— Поясни краще, — попросив він.

— На мить прокинувшись із коми, Діана хотіла повідомити нас: Ганна і Віктор обоє були присутні на місці злочину. Вони.

— Як таке можливо? Її не існує.

— Убивця перевдягається — ось у чому заковика! Із часом Віктор остаточно перетворився на Ганну. Насправді коли малим хлопчиком він перевтілювався в сестричку, то більше не поводився як замкнутий у собі й мовчазний хлопчина. Він ставав жвавою дівчинкою, яка подобалася всім і яку всі дуже любили. Підростаючи, він зробив вибір — і вибрав Ганну, щоб його приймали в суспільстві.

— Але щоб убивати, він знову стає Віктором. А тому перевдягається.

— Авжеж. А після вбивства знову перевтілюється в Ганну. Ось чому в автівці закоханих під Остією ви знайшли чоловічу сорочку, залишену випадково замість тієї, що належала Джорджо Монтефйорі.

— Отже, нам слід шукати жінку, — підбила підсумки Сандра.

— Пам’ятаєш про ДНК? Дарма, що в поліції та в карабінерів є ця ниточка. Він добре знає, що надійно сховався, адже ви шукаєте чоловіка.

— Але він і справді чоловік, — зауважила Сандра.

— Генетичні сліди, залишені на віллі в Сабаудії, варто розглядати не як особистий знак, а як виклик. Ніби він вам проголошує: ви нізащо мене не знайдете.

— Чому?