Читаем Ловець тіні полностью

— Як на мене, тому що він почувається впевненим у своєму переродженні, адже за ці роки змінив стать, — заявив Маркус. — Ганна хотіла знищити Віктора, однак він час від часу вигулькує з її підсвідомості. Ганна знає, що Віктор може зробити їй зле, як того разу в дитинстві, коли він намагався її вбити. Тому й дозволяє йому вбивати закохані парочки, що дає йому змогу пережити минуле і вважати, ніби то він бере гору. Такий своєрідний спосіб тримати його під контролем. Він бачить парочки не як закоханих, а як брата й сестру, пам’ятаєш?

— Про що ти говориш? Я тебе не розумію. Ти сказав, що Віктор у дитинстві намагався вбити Ганну?

— Так. Гадаю, Віктор у дитинстві вчинив якийсь акт самознищення, приміром перерізав собі вени.

***

Перед заходом сонця прислуга залишала дім.

Віктор дивився на них з вікна своєї спальні. Проводжав їх поглядом, коли вони віддалялися, йдучи в’їзною алеєю, аж до воріт. І відчував завжди те саме бажання: піти разом з ними.

Утім не міг. Він жодного разу не залишав віллу.

Сонце теж його покидало, спускаючись до небокраю. І наростав страх. Йому дуже хотілося, щоб прийшов хтось і забрав його звідси. Адже у фільмах таке траплялося, хіба ні? Коли головному героєві загрожувала небезпека, завжди хтось поспішав на допомогу й рятував його. Віктор заплющував очі й відчайдушно молився, щоб так і сталося. Часом він справді міг переконати себе, що так воно й буде. Однак за ним ніхто не приходив.

Та не всі вечори були однакові. Інколи час спливав спокійно й він міг присвятити себе числам — останньому прихистку, що в нього ще залишався. Але в інші вечори тишу будинку порушував голос його батька.

— Де ти є? Де моя маленька дівчинка, моя улюблена лялечка? — повторював він солодким голосом.

Ота солодкавість була потрібна, щоб виманити його. У минулому він кілька разів намагався втекти від батька. Знав такі місця, де ніхто й нізащо його не знайшов би: вони знаходили їх з Ганною, коли разом бавилися в схованки у великому будинку. Але вони не могли ховатися завжди.

Отже, з плином часу Віктор навчився не виявляти супротиву. Ішов до сестриної спальні, вибирав сукню в шафі, надягав на себе. І перетворювався на Ганну. Потім сідав на ліжко й чекав.

— А ось і моя маленька лялечка! — вигукував батько з посмішкою і розводив руки для обіймів.

Потім брав її за руку, і вони разом піднімалися на горище.

— Лялечки повинні довести, що вони заслуговують на свою вроду.

Віктор сідав на високий табурет і спостерігав за тим, як батько налаштовує фотоапарат та освітлення навколо. Батько був перфекціоністом. Налаштувавши обладнання, переходив до вибору одягу, який тримав у секретній комірчині, вручав Вікторові й пояснював, що слід робити. Та спершу він сам особисто накладав макіяж. Особливу слабкість відчував до губної помади.

Інколи Ганна намагалася противитися батьковим забаганкам. Тоді його охоплювала лють.