— Треба негайно зробити умовний портрет за описом, поки згадка не вивітрилася з голови.

— Та я його ніколи не забуду, поки дихатиму, повір!

— Помиляєшся: вже за кілька годин пам’ять стирає або перекручує частину деталей.

— Якщо я піду до поліції, то мені кінець!

Що вона мала на увазі? Чому так боялася органів правопорядку? Сандра ніяк не могла цього збагнути, але мала якось діяти.

— Зможеш описати словами?

— Так. А чому ти питаєш?

— Тому що я вмію малювати.

У секретній комірчині на горищі вілли стояв триніг, а на ньому — професійний фотоапарат. Перед ним — щось на кшталт кольорового змінного тла для фотозйомки. Окрім цього, Маркус помітив у приміщенні кілька предметів, які можна було використовувати для створення інтер’єру: високий табурет, диван, тахта. А ще — стілець перед столиком-трюмо, на якому лежало все, чого потребувала жінка, щоб причепуритися. Рум’яна різних тонів, пудра, пензлі, губні помади.

Однак Маркусові відразу впала в око неймовірна кількість жіночого вбрання на вішаках, що висіли на стояку для одягу. Він освітив їх ліхтариком, провів по них рукою. Різні за кольором, фасоном, вишукані, вечірні, з шовку, з мережива… Пенітенціарій умить зауважив одну деталь, що його вразила.

Розмір того вбрання на різний штиб був не для жінки. А для дівчинки.

Проте він боявся, що справжній сюрприз чекав на нього за дебелою завісою, яка відгороджувала куток кімнати. І справді: коли він її відхилив, то, як і сподівався, опинився у фотолабораторії, де Анатолій Агапов проявляв фотографії. Там стояли ванночки, проявники та реагенти, бачок, збільшувач, лампа із червоним світлом.

На столику в кутку Маркус побачив пачку розкиданих абияк фотографій. Мабуть, відбракованих. Простягнув руку до них. Поклав ліхтарик на стіл, щоб мати обидві руки вільними й переглянути знімки.

Світлини були найрізноманітніші: такі, що бентежили уяву, і відверто непристойні. На всіх була знята та сама дівчинка — Ганна. Одягнена в те, що висіло на вішаках.

Дівчинка усміхалася і здавалася задоволеною, коли вдивлялася в об’єктив. Однак Маркус усе одно зміг розгледіти в її обличчі глибоко приховану тривогу.

На перший погляд здавалося, що нічого лихого, ніякого натяку на секс. Усе скидалося на гру. Та якщо придивитись уважніше до тих знімків, можна було помітити в них щось нездорове. Хворобу чоловіка, який замінив свою померлу дружину донькою і підживлював своє божевілля бридким ексгібіціонізмом.

Ось чому він завжди випроваджував прислугу до заходу сонця. Хотів залишатися на самоті, щоб займатися оцим. І Віктор успадкував батькове збочення? Через це фарбував і фотографував жертв жіночої статі?

Поки пенітенціарій тепер уже механічно проглядав світлини і в його душі наростала лють, він натрапив на родинний знімок. Світлина була схожа на ту, що раніше йому показала стара домоправителька, а потім він і сам знайшов таку в шухляді письмового столу в кабінеті Анатолія Агапова. Батько разом зі своїми дітьми-близнятами. Автознімок, на якому Ганна усміхалася, в той час як Анатолій тримав за руку лише Віктора.

Тільки на цій світлині дівчинки не було.

На ній були тільки батько й син. Той самий ракурс, та сама сцена. І освітлення. Як таке може бути? Маркусові спало на думку порівняти світлину з тією, що лежала в його кишені.

Окрім цієї важливої відмінності, вони були однакові. Поміж них оригіналом, без сумніву, була та, на якій батько тримав за руку Віктора.

— Господи, допоможи мені, — почув пенітенціарій власний голос.

То був фотомонтаж.

Ганни не існувало.

9

Сонячна дівчинка існувала лише на світлинах.

Ішлося про оптичну ілюзію. Плід відбитку з фотоплівки. Насправді її не було.

На відео з інституту «Гамельн» дев’ятирічний Віктор казав правду: він не убивав своєї сестри тільки тому, що ніякої Ганни просто не існувало. Однак Кропп і помічники йому не повірили. Ніхто не повірив.

Ганна була плодом хворобливої фантазії його батька.

«А якими були стосунки між двома дітьми? Віктор та Ганна дружили?»

«Інколи ми чули, як діти сварилися, однак разом проводили багато часу. Найбільше їм подобалося грати у схованки».

«У схованки», — повторив подумки Маркус. Саме так висловилася колишня домоправителька.

Ніхто й ніколи не бачив двох близнят разом.

Анатолій Агапов придумав дівчинку, щоб задовольнити власне збочення, або просто збожеволів. І змушував сина коритися власному божевіллю, наказуючи вдягатися в жіноче вбрання.

Віктор із часом усвідомив, що батько більше любить уявну сестру, а тому почав і сам переконувати себе в тому, що він — це вона, щоб завоювати любов батька.

Отоді його особистість і роздвоїлася.

Але він цілковито не втамував чоловічого у своїй особистості, тому подеколи в ньому прокидався Віктор і починав страждати, бо почувався недолюбленим, позбавленим батьківської уваги.