Читаем Код Да Вінчі полностью

Неймовірно, але всі ці речі пов’язувала одна концепція, настільки ґрунтовна в історії мистецтва, що Ленґдон зазвичай присвячував їй декілька лекцій поспіль.

Фі.

Раптом він перенісся думками в Гарвард і знову побачив себе перед аудиторією. Лекція «Символізм у мистецтві». Ось він виводить крейдою на дошці своє улюблене число.

А тоді повертається й бачить зацікавлені обличчя студентів.

— Хто може сказати, що це за число?

Довгоногий математик на останній парті підносить руку.

— Це число «фі».

— Молодець, Стеттнере, — хвалить Ленґдон. — Отже, знайомтеся, число «фі».

— Не слід плутати його з «пі», — додає Стеттнер. — Ми, математики, знаємо, що «фі» значно цікавіше, ніж «пі». — Він сідає на місце.

— Число «фі», — веде далі Ленґдон, — одна ціла шістсот вісімнадцять тисячних — дуже важливе число в мистецтві. Хто скаже — чому?

Стеттнер знову намагається відзначитись.

— Бо воно таке красиве?

Аудиторія сміється.

— Хоч як це дивно, — каже Ленґдон, — але Стеттнер знову має рацію. «Фі» вважають найкрасивішим числом у всесвіті.

Сміх стихає, Стеттнер тріумфує.

Ленґдон вставляє слайди в проектор, а тим часом пояснює, що число «фі» взято з послідовності Фібоначчі — математичної прогресії, відомої не лише тим, що в ній сума кожних двох сусідніх чисел дорівнює наступному числу, а й тим, що частка двох сусідніх чисел в ній має незбагненну властивість наближатися до 1,618, тобто до «фі»!

Далі Ленґдон пояснює, що, попри його майже містичне походження, найдивовижніша особливість числа «фі» — це його роль як основного структурного принципу в природі. Рослинам, тваринам і навіть людям властиві пропорції, що дорівнюють відношенню «фі» до одиниці.

— «Фі» трапляється у природі так часто, — каже Ленґдон, вимикаючи світло, — що очевидно це не може бути збігом. Тому в давнину люди вирішили, що Творець усесвіту відвів числу «фі» особливу роль. Давні вчені проголосили одну цілу шістсот вісімнадцять тисячних божественною пропорцією.

— Зачекайте, — каже дівчина з передньої парти. — Я вивчаю біологію, але ще ніколи не зустрічала в природі цієї божественної пропорції.

— Справді? — усміхнувся Ленґдон. — А чи доводилось вам визначати співвідношення між особинами чоловічої й жіночої статі в бджолиній сім’ї?

— Звичайно. Особин жіночої статі завжди більше.

— Правильно. А чи спадало вам на думку, що коли поділити кількість особин жіночої статі на кількість особин чоловічої статі в будь-якому вулику на планеті, то завжди дістанемо те саме число?

— Невже?

— Точно. Це число «фі».

Дівчина роззявляє рот.

— НЕ МОЖЕ БУТИ!

— Ще й як може! — відповідає їй Ленґдон і, усміхаючись, показує слайд, на якому зображено спіральну мушлю. — Впізнаєте, що це?

— Це наутилус, — каже та сама студентка. — Головоногий молюск, що накачує в мушлю газ, аби триматися на плаву.

— Правильно. А здогадуєтесь, яке співвідношення між діаметрами кожних двох сусідніх витків його спіралі?

Дівчина розглядає концентричні дуги на мушлі молюска і вагається з відповіддю.

Ленґдон киває:

— Саме так, «фі». Божественна пропорція. Одна ціла шістсот вісімнадцять тисячних до одного.

Дівчина вражена.

Ленґдон переходить до наступного слайда. На ньому — великим планом квітка соняшника із дозрілим насінням.

— Зернята соняшника ростуть спіралями, що закручуються назустріч одна одній. Здогадуєтесь, яке відношення діаметра кожної спіралі до наступної?

— «Фі»? — хором припускають студенти.

— Точно. — І Ленґдон показує один слайд за іншим: закручена в спіраль луска на соснових шишках, розташування листя на стовбурах рослин, поділ тіл комах — усе виявляє дивовижну відповідність божественній пропорції.

— Неймовірно! — вигукує хтось.

— Так, — погоджується ще хтось, — але як це стосується мистецтва?

— Ага! — каже Ленґдон. — Радий, що ви запитали.

І він показує ще один слайд — побляклий жовтий пергамент із славнозвісним рисунком да Вінчі — Вітрувієва людина. Цей твір названо на честь Марка Вітрувія, знаменитого римського архітектора, який прославляв божественну пропорцію у своєму творі «Про архітектуру».

— Ніхто не розумів божественної будови людського тіла краще, ніж да Вінчі. Да Вінчі навіть викопував із землі трупи, щоб виміряти точні пропорції людського скелета. Він першим довів, що тіло людини насправді складається зі структурних елементів, співвідношення між якими завжди дорівнює «фі».

В очах студентів читається сумнів.

— Не вірите? — запитує Ленґдон. — Наступного разу, коли йтимете в душ, прихопіть сантиметр.

Двійко хлопців, гравців у футбол, шкіряться.

— І не лише ви, недовірливі спортсмени, — зауважує Ленґдон. — Усі. Хлопці й дівчата. Перевірте. Виміряйте відстань від чуба до підлоги. Тоді поділіть її на відстань від пупа до підлоги. Вгадайте, що вийде.

— Невже «фі»? — недовірливо запитує один зі спортсменів.