— Послідовність Фібоначчі — це ключ, — пояснив Ленґдон, узявши в неї роздрук. — Ці числа — підказка, як розшифрувати решту тексту. Соньєр написав їх не по порядку, натякаючи, що такий самий підхід слід застосувати і до тексту. О Draconian devil! Oh lame saint! Ці рядки не означають нічого. Це просто безладний набір літер.

Софі знадобилася лише мить, аби вловити думку Ленґдона, і вона видалася їй до смішного простою.

— То ви вважаєте, що цей текст... просто анаграма? — вона дивилась на нього збентежено. — На зразок якоїсь словесної головоломки в газеті?

Ленґдон бачив, що не переконав її, і розумів, у чому тут річ. Мало кому було відомо, що анаграми, які сьогодні перетворились на банальну розвагу, мають довгу історію, пов’язану із символізмом.

Містичні вчення кабали часто ґрунтувались на анаграмах: літери у давньоєврейських словах розташовували по-новому і знаходили нові значення. Французькі монархи епохи Відродження так свято вірили в магічну силу анаграм, що навіть призначали придворних укладальників анаграм, які мали допомагати їм приймати кращі рішення, аналізуючи слова у важливих документах. А римляни називали вивчення анаграм ars magna — «великим мистецтвом».

Ленґдон подивився Софі в очі.

— Суть послання вашого дідуся весь час була в нас перед очима, він залишив нам удосталь підказок, щоб ми могли зрозуміти її.

Не додавши більше ані слова, Ленґдон витягнув з кишені ручку і розташував літери в кожному рядку по-новому.

Oh lame saint!

Це було ідеальною анаграмою...

The Mona Lisa!

Розділ 21

Мона Ліза!..

Від подиву Софі завмерла на місці і на якусь мить навіть забула, що вони мусять якнайшвидше забиратися з Лувру.

Ця проста анаграма її просто приголомшила, і вона не могла собі пробачити того, що не зуміла розшифрувати її сама. Софі була досвідченим фахівцем зі складного криптографічного аналізу й могла не звернути уваги на якусь примітивну гру слів, однак цього разу їй би належало бути уважнішою. Зрештою, за своє життя вона розгадала безліч анаграм, особливо англійських.

У дитинстві дідусь часто давав їй складати й розгадувати анаграми, щоб вона краще засвоїла англійський правопис. Одного разу він написав англійське слово «planets» і зазначив, що з його літер можна скласти аж дев’яносто два інших слова різної довжини. Софі цілих три дні гортала англійський словник, доки нарешті відшукала всі ці слова.

— Не уявляю, — мовив Ленґдон, розглядаючи роздрук, — як ваш дінусь спромігся створити таку складну анаграму за ті лічені хвилини перед смертю.

Софі знала відповідь, і від цього їй стало ще гірше. «Я мала побачити це одразу!» Тепер вона пригадала, що її дідусь, який захоплювався грою в слова й водночас був великим шанувальником мистецтва, замолоду розважався тим, що складав анаграми з назв знаменитих творів мистецтва. Через одну з таких анаграм він навіть якось ускочив у халепу. Це трапилось, коли Софі була ще маленькою дівчинкою. Соньєр давав інтерв’ю одному американському мистецькому журналові і, щоб якось висловити своє несхвалення кубізму, зауважив, що шедевр Пікассо «Les Demoiselles d’Avignon»¹⁵ — досконала анаграма vile meaningless doodles¹⁶. Шанувальники Пікассо були аж ніяк не в захваті.

— Дідусь, очевидно, склав цю анаграму вже давно, — відповіла Софі. — А сьогодні йому довелося скористатися нею як кодом. На мить їй стало лячно: дідів голос, здавалося, долинає до неї з того світу.

Леонардо да Вінчі!

Мона Ліза!

Чому його останні слова стосувалися цієї знаменитої картини, Софі не знала. На думку спадало лише одне пояснення. До того ж доволі тривожне.

То були не останні слова...

Чи має вона піти тепер до «Мони Лізи»? Може, дідусь залишив їй там якесь повідомлення? Це здавалося цілком можливим. Зрештою, славетне полотно висіло в Salle des Etats — невеличкій залі, до якої можна потрапити тільки з Великої галереї. Тепер Софі ' подумала, що вхід до цієї зали був лише за якихось двадцять метрів від того місця, де дідуся знайшли мертвим.

Він напевне міг побувати біля «Мони Лізи» перед смертю.

Софі розгублено подивилась назад на сходи. Що їй робити? Вона усвідомлювала, що мусить якнайшвидше вивести Ленґдона з музею, однак інтуїція підказувала їй інше. Софі згадала, як колись, у дитинстві, вперше побувала в крилі «Денон», і зрозуміла: якщо дідусь хотів передати їй якусь таємницю, то навряд чи на землі було інше місце, ніж те, де можна було б побачити такий твір як «Мона Ліза» да Вінчі.

— Вона трохи далі, — шепнув дідусь, а тоді узяв Софі за ручку й повів спорожнілим музеєм.

Софі мала шість років. Вона почувалася крихіткою, коли дивилась угору на височенні стелі або на паркетну підлогу з чудернацьким візерунком. їй було страшно в порожньому музеї, але вона не хотіла показувати цього дідусеві. Дівчинка стиснула зуби й відпустила його руку.