Читаем Код Да Вінчі полностью

Фаш щодуху мчав Великою галереєю, коли раптом крізь завивання сигналізації почувся голос Колле.

— Він вистрибнув! — кричав по рації Колле. — Сигнал зупинився на площі Карузель! Просто під вікном туалету! І зовсім не рухається! Боже мій, здається Ленґдон учинив самогубство!

Фаш чув, що говорить Колле, але ці слова не мали сенсу. Він біг далі. Здавалось, цей коридор не закінчиться ніколи. Проминувши тіло Соньєра, він попрямував до перегородок у кінці крила «Денон», що утворювали лабіринт вузьких коридорів. Звук сирени гучнішав.

— Зачекайте! — знову закричав Колле. — Він рухається! Господи, він живий! Ленґдон рухається!

Фаш біг, із кожним кроком проклинаючи нескінченний коридор.

— Ленґдон рухається дедалі швидше! — верещав Колле. — Перетинає площу. Хвильку... він збільшує швидкість. Та він просто мчить!

Фаш нарешті добіг до кінця галереї, миттю прослизнув поміж перегородками, побачив двері до туалету і ринув туди.

Тепер рацію було вже ледве чути через виття сигналізації.

— Він, мабуть, в авті! Точно, він в авті! Я не можу...

Останні слова Колле потонули в ревінні сирени. Фаш із револьвером наготові ввірвався до чоловічого туалету. Скривившись від пронизливого вищання, він швидко оглянув приміщення.

У кабінках нікого. Біля умивальників теж ні душі. Фаш відразу ж помітив, що вікно в дальньому кінці туалету розбите. Він підбіг і перехилився через підвіконня. Ленґдона ніде не було видно. Фаш не уявляв, щоб хтось відважився на такий трюк. Якби Ленґдон упав з такої висоти, то однозначно переламав би собі всі кістки.

Нарешті сирена замовкла, і знову почувся голос Колле.

— ... рухається на південь... дедалі швидше... перетинає Сену через міст Карузель!

Фаш подивився ліворуч. Єдиним транспортом на мості Карузель був величезний трейлер, він прямував на південь від Лувру. Причіп був накритий брезентом і нагадував велетенський гамак. Фаш здригнувся від недоброго передчуття. Очевидно, лише кілька хвилин тому цей трейлер стояв перед світлофором просто під вікном туалету.

«Шалений ризик», — подумав Фаш. Адже Ленґдон не міг знати, що лежить під брезентом. А раптом там сталеві труби? Або цемент? Чи й навіть сміття? Стрибок із сорока футів! Це божевілля.

— Він повертає! — кричав Колле. — Звертає на міст Сен-Пер!

І справді, трейлер, що переїхав міст Карузель, сповільнював хід і повертав праворуч в напрямку до моста Сен-Пер. «Ну-ну», — подумки сказав Фаш, спостерігаючи, як вантажівка зникає за поворотом. А тим часом Колле вже зв’язувався по рації з агентами, що чергували на вулиці по периметру музею, наказував їм сідати в патрульні автомобілі й наздоганяти трейлер. Паралельно він повідомляв щораз нові координати вантажівки, наче вів якийсь чудернацький репортаж із місця подій.

«От і все», — подумав Фаш. Він знав, що його люди оточать трейлер за лічені хвилини. Ленґдонові не втекти.

Сховавши револьвер, Фаш вийшов із туалету і зв’язався з Колле:

— Підженіть моє авто. Я хочу бути там, коли його заарештують.

Дорогою до виходу з Великої галереї Фаш розмірковував, чи залишився Ленґдон живий після такого карколомного стрибка.

А втім, це вже було не важливо.

Ленґдон утік. Отже, він винний.

Ленґдон і Софі, затамувавши подих, стояли в темряві Великої галереї за якихось п’ятнадцять ярдів від туалету, притиснувшись спинами до однієї з перегородок, що заступали вхід до туалетів. Вони ледь устигли сховатись, як повз них із револьвером у руці промчав Фаш і зник в одному з туалетів.

Останні шістдесят секунд здавалися якоюсь маячнею.

Ленґдон стояв у чоловічому туалеті й відмовлявся втікати з місця злочину, якого не скоював, а Софі уважно вивчала скло із вмонтованою сигналізацією. Тоді подивилась на вулицю, наче оцінюючи відстань до землі.

— Невеличке зусилля, і ви на свободі, — сказала вона.

Зусилля? Збентежений, він виглянув у вікно.

На вулиці, якраз під вікном, зупинився на червоне світло величезний трейлер. Причіп був накритий синім брезентом, під яким лежав вантаж. Невже Софі пропонує йому...

— Софі, я нізащо не стрибатиму...

— Витягніть маячок.

Ленґдон порився в кишені й витягнув металевий ґудзичок. Софі схопила його й швидко підійшла до умивальників. Взяла великий брусок мила, поклала на нього ґудзичок і великим пальцем втиснула його в мило. Тоді акуратно заліпила отвір так, щоб пристрій звідти не випав.

Вручивши мило Ленґдонові, Софі витягла з-під умивальників важку циліндричну урну для сміття. Не встиг Ленґдон вимовити й слова, як вона, тримаючи урну перед собою, підбігла до вікна і щосили вдарила в шибку. Та розсипалася на друзки.

Тієї ж миті їх оглушило пронизливе ревіння сирени.

— Дайте мило! — крикнула Софі.

Ленґдон віддав їй мило.

Вона вихилилась із розбитого вікна і подивилася на трейлер, що стояв перед світлофором. Мішень була достатньо велика — широко розтягнутий брезент — і лише за якихось десять футів від стіни музею. Коли на світлофорі загорілося жовте світло, Софі розмахнулася й кинула мило вниз.

Воно впало на самий край брезенту і, щойно трейлер рушив, зісковзнуло у кузов.

— Вітаю, — сказала Софі й потягла Ленґдона до дверей. — Ви щойно втекли з Лувру.