Вони вибігли з туалету і ледве встигли сховатися в тіні, як повз них промчав Фаш.

Тепер, коли заглушливе ревіння сигналізації стихло, Ленґдон почув сирени поліцейських автомобілів, що віддалялися від Лувру. Поліція залишає Лувр! Фаш, мабуть, теж забрався, покинувши Велику галерею напризволяще.

— Приблизно за п’ятдесят метрів звідси є запасний вихід, — сказала Софі. — Тепер, коли охорону зняли, ми можемо вийти.

Ленґдон вирішив більше не сперечатись. Він уже переконався, що Софі Неве незрівнянно кмітливіша за нього.

Розділ 19

Кажуть, церква Святої Сульпіції має найдивовижнішу історію з-поміж усіх паризьких будівель. Зведена на руїнах давнього храму єгипетської богині Ісіди, вона має точнісінько такий самий план, як собор Нотр-Дам, один в один. У цьому святилищі хрестили маркіза де Сада і поета Бодлера, тут вінчався Віктор Гюґо. Школа при церкві з давніх-давен славиться своїми ліберальними поглядами. Колись вона була підпільним місцем зборів для різних таємних товариств.

Зараз у церкві було тихо, як у могилі. Єдиною ознакою життя був ледь відчутний запах ладану, який ще витав у повітрі після вечірньої меси. Коли сестра Сандрін вела Сайласа у глиб приміщення, він відчув, що вона нервується. Утім, його це не здивувало. Сайлас уже звик, що від його незвичної зовнішності люди ніби розгублюються.

— Ви американець? — спитала сестра Сандрін.

— Я народився у Франції, — відповів Сайлас. — Постригся в Іспанії, а тепер от навчаюсь у Штатах.

Сестра Сандрін кивнула. Це була невисока на зріст жінка з добрими очима.

— І ви ніколи не були в нашій церкві?

— Розумію, що це ледь не гріх.

— Удень вона гарніша.

— Навіть не сумніваюсь. Але я дуже вдячний, що ви дозволили мені оглянути її сьогодні вночі.

— Абат попросив мене. Ви маєте впливових друзів.

«Ти навіть не уявляєш, яких впливових», — подумав Сайлас.

Йдучи за сестрою Сандрін головним проходом, Сайлас дивувався аскетичності цього храму. На відміну від Нотр-Даму з його кольоровими фресками, позолотою на вівтарі і дерев’яним оздобленням, від якого віяло затишком, церква Святої Сульпіцїї була сувора й холодна, своїм украй простим убранням вона нагадувала іспанські собори. Через брак декору храм здавався ще просторішим. Сайлас подивився на ребристе склепіння високо над головою й уявив, що стоїть під перевернутим корпусом величезного корабля.

«Влучне порівняння», — подумав він. Корабель братства от-от перекинеться й піде на дно. Сайласові нетерпеливилося узятися до справи, але заважала сестра Сандрін. Розправитися з цією маленькою жінкою йому було просто, але він заприсягся не вдаватися до сили без нагальної потреби. Вона служителька храму Божого і не винна, що братство вирішило заховати свій наріжний камінь саме тут. Не слід карати її за чужі гріхи.

— Мені шкода, сестро, що вам довелося встати через мене.

— Усе гаразд. Ви ж у Парижі проїздом. А не побачити нашу . церкву було б шкода. Ваше зацікавлення церквою більше архітектурного чи історичного плану?

— Насправді, сестро, зацікавлення моє духовне.

Вона добродушно всміхнулась.

— Це зрозуміло. Я просто не знаю, з чого почати екскурсію.

Сайлас не відводив погляду від вівтаря.

— Не треба екскурсії. Ви й так приділили мені достатньо уваги. Я можу оглянути все й сам.

— Мені це зовсім не важко, — сказала сестра Сандрін. — Зрештою, я й так не сплю.

Сайлас зупинився. Вони дійшли до передніх лав, і до вівтаря залишалось якихось п’ятнадцять ярдів. Він повернувся до маленької жінки всім своїм дебелим тілом і відчув, як вона здригнулась, коли зазирнула в його червоні очі.

— Не хочу видатися неґречним, сестро, але я не звик заходити до храму Божого просто задля екскурсії. Ви не проти, якщо я спершу помолюся наодинці з Господом, а тоді вже все огляну?

Сестра Сандрін завагалась.

— Так, звичайно. Я чекатиму на вас у тому кінці церкви.

Сайлас поклав свою важку руку їй на плече і пильно подивився в вічі.

— Сестро, я й так почуваюся винним за те, що розбудив вас. І просити, щоб ви залишались зі мною, було б уже занадто. Тож, будь ласка, йдіть спати. А я помилуюся вашою церквою, а тоді вийду сам.

Вона захвилювалась:

— А ви впевнені, що вам не буде самотньо?

— Абсолютно впевнений. Молитва — це радість, яку не ділиш ні з ким.

— Як скажете.

Сайлас забрав руку з її плеча.

— Добраніч, сестро. Нехай Господь береже вас.

— І вас. — Сестра Сандрін рушила до сходів. — Тільки, будь ласка, коли йтимете, щільно причиніть за собою двері.

— Неодмінно. — Сайлас дивився їй услід. Тоді відвернувся й став навколішки в першому ряду, відчуваючи, як волосяниця вп’ялася йому в ногу.

«Господи милосердний, Тобі присвячую цю роботу, що її маю виконати сьогодні...»