Причаївшись у тіні хорів, високо над вівтарем, сестра Сандрін нишком стежила крізь балюстраду за монахом у рясі, що стояв навколішки перед вівтарем. Душу її раптом охопив страх, і їй було важко всидіти тихо в своєму сховку. На якусь мить їй спало на думку: а може, цей таємничий гість і є тим ворогом, про якого її попереджали? Може, цієї ночі їй доведеться виконати накази, про які вона пам’ятала всі ці роки? І вона вирішила залишитися тут, у темряві, й стежити за кожним його кроком.

Розділ 20

Софі й Ленґдон вийшли з тіні перегородки й нишком рушили спорожнілим коридором до запасного виходу.

Тепер Ленґдон почувався так, наче він у темряві допасовує одну до одної частинки складанки. Останній штрих у цій загадковій історії глибоко бентежив: «Капітан судової поліції намагається повісити на мене вбивство».

— Як ви гадаєте, — запитав він пошепки, — а може, Фаш сам написав оте все на підлозі?

Софі навіть не обернулась.

— Ні, це неможливо.

Ленґдон не був такий певний.

— Він із сил пнеться, щоб зробити мене винним. Може, він написав моє ім’я на підлозі, сподіваючись, що це стане вагомим доказом проти мене?

— А послідовність Фібоначчі? А P.S.? А всі натяки на да Вінчі й поклоніння богині? Ні, це міг зробити тільки дідусь.

Ленґдон знав, що вона має рацію. Символіка ключів до розгадки була надто взаємоузгоджена: пентаграма, Вітрувієва людина, да Вінчі, богиня і навіть послідовність Фібоначчі. Цілісний набір символів, так сказали б учені-іконографи. Усе тісно взаємопов’язано.

— І ще сьогоднішній дзвінок, — додала Софі. — Дідусь доконечно хотів мені щось розповісти. Я певна, що текст на підлозі — це його остання спроба сказати мені щось важливе. І лише ви можете допомогти мені зрозуміти, що саме.

Ленґдон спохмурнів. О Драконів диявол! О кульгавий святий! Він щиро хотів, щоб йому пощастило розшифрувати це послання. І заради Софі, і заради себе самого. Але відтоді, як він уперше побачив цей напис, усе тільки ускладнилось. І його удаваний стрибок з вікна туалету теж напевне не додасть йому балів в очах Фаша. Навряд чи капітан французької поліції потішиться з того, що його люди переслідували й намагалися заарештувати брусок мила.

— Сходи вже близько, — попередила Софі.

— Як гадаєте, чи можуть числа в посланні вашого діда бути ключем до розуміння інших рядків?

Якось Ленґдонові довелося працювати з кількома рукописами Бекона. Епіграфи там містили коди, у яких певні рядки були ключем до того, як розшифрувати інші рядки.

— Мені ці числа не йдуть з голови. Суми, добутки, частки. Але я не бачу жодної закономірності. З математичного погляду, вони розташовані цілком навмання. Криптографічна нісенітниця.

— Однак усі вони належать до послідовності Фібоначчі. Це не може бути збігом.

— Це не збіг. Числа Фібоначчі мали бути ще одним сигналом для мене. Дідусь намагався привернути мою увагу всіма можливими способами. Саме тому він написав це все англійською, ліг так, щоб імітувати мій улюблений твір мистецтва, і накреслив на собі пентаграму.

— Пентаграма щось для вас означає?

— Авжеж. Раніше я не мала нагоди розповісти вам про це. Ще коли я була дитиною, пентаграма для нас із дідусем була особливим символом. Ми любили грати в карти таро, і моя вказівна карта завжди виявлялася з масті пентаграм. Я впевнена, дідусь підтасовував, але відтоді пентаграма набула для нас особливого значення.

У Ленґдона мороз пішов по спині. Вони грали в таро? У цій італійській середньовічній грі було приховано стільки єретичних символів, що Ленґдон присвятив їй цілий розділ свого рукопису. Серед двадцяти двох карт таро були зокрема такі, як «Папа-жінка», «Імператриця», «Зірка». Свого часу карти таро вигадали, щоб таємно поширювати ідеї, заборонені Церквою. Сьогодні ж про їхні містичні властивості знають хіба що ворожки.

«У картах таро масть, що означає жіночу божественність, — це пентаграма», — подумав Ленґдон. Якщо Соньєр задля жарту підтасовував колоду, щоб онуці випадали пентаграми, то це було доволі дотепно.

Нарешті вони дійшли до аварійного виходу, і Софі обережно відчинила двері. Сигналізація не спрацювала. Під сигналізацією були лише зовнішні двері. Вони пішли донизу вузькими сходами, спочатку помалу, а тоді щораз швидше.

— Коли дідусь розповідав вам про пентаграму, — Ленґдон насилу встигав за Софі, — чи не згадував він при цьому про поклоніння богині або про гнів Католицької Церкви?

Софі заперечно похитала головою.

— Мене більше цікавив математичний аспект: божественна пропорція, число «фі», різні там послідовності Фібоначчі і все таке.

Ленґдон здивувався:

— Дідусь розповідав вам про число «фі»?

— Звичайно. Це так звана божественна пропорція. — Вона ніяково всміхнулася. — Він навіть жартував, що я напівбожество... ну, через те, що в моєму імені є ці літери.

Якусь мить Ленґдон це обмірковував, а тоді зрозумів.

Со-фі.

Усе ще йдучи сходами, він почав думати про це «фі». Тепер він збагнув, що підказки Соньєра навіть іще послідовніші, ніж йому здалося одразу.

Да Вінчі... числа Фібоначчі... пентаграма...