Читаем Заблудлий полностью

Нейтан оглянув стадо. Почувши гуркіт мотору, корови нашорошилися й майже одностайно, хвилею, зрушили з місця. Лишилася єдина тварина, яка спостерігала, як її теля бореться з дротом, у якому заплуталася його задня нога.

— Я побачила, коли їздила верхи, — пояснила Нейтанові Ільза ще в коридорі. — Не мала ніяких інструментів, щоб його звільнити.

— Ясно, — озвався тоді Нейтан. В ідеалі такою проблемою все одно повинно займатися двоє людей. — Дай мені хвильку. Зустрінемося біля твоєї машини.

На мить Ільза завагалася.

— Моя не на ходу. Візьмемо твою?

— Гаразд. Ключі на сидінні.

«До речі, а де Ільзин бездоріжник?» — подумав Нейтан, проводжаючи її поглядом. Відколи приїхав, він ще її машини не бачив.

Нейтан записав у журнал біля телефону, куди вони їдуть, і нашкрябав записку для Зандера. Глянув на Саймона, який досі стовбичив у коридорі.

— Ви впевнені, що чули саме сварку між Кемом і Гарі? — спитав Нейтан. — Не намагаєтеся посіяти незгоду?

— Ні. Ні! Навіщо це мені?

— Ви нікому не казали? Бабові чи ще комусь?

— Ні.

— А чому ні?

— Баб і Гарі, здається, тісно дружать.

— Гарі тут з усіма дружить.

— З вами не так. Ви трохи... — Саймон стенув плечима. — Бог з ним. Слухайте, я не дуже близько знав Кемерона, але він добре з нами обходився. І мені хочеться вірити, що я — гарна людина, — поглянув він на Нейтана. — І я ставлю на те, що ви також.

Нейтан не знав, як на це відповідати. Зрештою він відвернувся й рушив за Ільзою надвір, лишивши Саймона проводжати його поглядом.

Ільза вже завела машину й пересіла на пасажирське сидіння. Нейтан заліз у салон, з полегшенням відчувши, що кондиціонер увімкнений. Вони виїхали на довгу під’їзну доріжку. Вперше заговорили, тільки коли будинок залишився далеко позаду.

— Ільзо, я знайшов дещо від Кема...

— Про що це ви розмовляли з Саймоном?..

Заговорили в унісон, й Ільза нахмурилася.

— Що ти сказав? — перепитала вона. — Щось від Кемерона?

Нейтан дістав із задньої кишені листівку, й Ільза буквально вихопила її в нього. Пояснюючи, як саме вони з Зандером знайшли листівку й родинну світлину в рамочці, Нейтан не відривав очей від дороги. Минали довгі хвилини, а Ільза все сиділа, похиливши голову та втупившись перед собою, а на обличчя їй спадало волосся.

— Ільзо... — нарешті не витримав Нейтан.

Прочистивши горло, вона впустила листівку на сидіння, неначе більше не могла її торкатися.

— Усе гаразд. Зі мною все гаразд. Не знаю, що тобі й сказати. З кожним днем... — вона скуто хитнула головою, — з кожним днем я почуваюся так, неначе менше й менше розумію власного чоловіка.

Більше не розмовляли, допоки не доїхали до стада.

Нейтан зупинився оддалік, щоб не розхвилювати ще більше теля і матір, яка чекала на нього. Вилізли з машини, і Нейтан, відчинивши задні дверцята, почав копирсатися в торбі з інструментами. Знайшов кілька гострозубців різного розміру й, озирнувшись, побачив, що Ільза стоїть неподалік, спостерігаючи за ним. З того, як метнувся її погляд, він зрозумів, що дивилася вона не на нього, а попри нього. На заднє сидіння його машини, де колись давним-давно, мільйон років тому, вони провели разом ніч. Захряснувши дверцята, Нейтан рушив до теляти. Тваринка сторожко спостерігала за його наближенням. Мати напружилася й почала метляти хвостом. Решта стада витріщилася на них.

— Кажуть, саме так загинув скотар, — тихо промовила Ільза. — Його затоптало перелякане стадо.

— Справді? Ні... — почав був Нейтан, але не договорив, бо теля замукало. Мати махнула хвостом, її м’язи тремтіли від напруження. — Не спускай з неї очей. Їй це все не сподобається, — мовив він і вручив гострозубці Ільзі. — Зможеш?

— Я вже це робила. Скажеш тільки коли.

Нейтан наближався повільно, щоб тварини встигли добре його роздивитися. Якщо це чимось допоможе. Худоба тут має стільки волі, що вона майже дика. Не звикла бачити людей. Мати не спускала з Нейтана очей, поки він наближався до теляти. Він бачив, що дріт не надто щільно обкрутився навколо ноги. Ще трошки — й теля, можливо, саме звільнилося б. Але поки що воно було в пастці. Позаду почулося, як пирхнула матір.

— Вона там нормально? — спитав Нейтан.

— Так, — озвалася Ільза. — Поки що тримається оддалік.

За кілька метрів Нейтан побачив промовистий зміїний слід. Певно, змія давно вже зникла, та Нейтан усе одно довгу хвилю роззирався навколо. Протиотрута дорога і зберігається недовго, тож у медичному центрі в місті нема її запасу.

«А що буде, якщо вас укусять?» — неодноразово питали туристи, які не могли в таке повірити.

Відповідь на це — нічого доброго, особливо з тими зміями, які водяться в цих краях. Нейтан звик жити за простим правилом: якщо його вкусять, він помре. Кінець історії. Задовольнившись оглядом, наскільки це було можливо, він рушив до теляти.

— Я підходжу.

— Гаразд. Скажеш, коли будеш готовий.