— Та ні, я сам винен, — сказав Саймон. — Погано пояснив, знаю. Але тут дуже важко щось описувати. Замало орієнтирів.

І це таки правда, якщо ти не розумієшся на тонкощах краю, подумав Нейтан.

Зандер, який сидів навпроти, проковтнув їжу й запитав:.

— А що привело вас у Квінсленд?

Саймон набрав у рот води й без поспіху ковтнув.

— Погода.

— Справді?

— У Західній Австралії до чортиків спекотно.

— Але ж ви знаєте, що офіційно це — найспекотніша частина Австралії?

— О! Взагалі-то я не знав. І все одно це краще, ніж морозний туман удома, правда? — Саймон глянув на Кейті, яка кліпнула, виринаючи з задуми.

— Вибач. Що?

Вона дивилася на щось там у вікно. Западав вечір, і небо сутеніло.

— Я казав...

Його урвало гучне тринькання стаціонарного телефону з коридору. Мабуть, новина почала поширюватися, подумав Нейтан.

— Я відповім, — почав підводитися Гарі, але Ліз уже вийшла в коридор, залишивши тарілку майже повною. Гарі якусь мить дивився на порожній дверний проріз, а тоді похитав головою.

— Нам дуже прикро через Кемерона, — сказав Саймон у простір, ні до кого конкретно. Кеті знову колупала ніготь. — Він був чудовий. Коли ми в місті шукали роботу, то чули про нього багато гарного, й люди не брехали. Вони всі казали, нам пощастило, що він узяв нас на роботу.

Мабуть, це таки правда, подумав Нейтан. У Кемерона була репутація чудового начальника.

— Я спершу не уявляв, що ви самі живете так близько до міста, Нейтане, — провадив Саймон.

— Не так уже й близько — майже три години їзди.

— Ну, відносно. У мене було враження, наче ви переїхали кудись далеко.

— Ні.

Кейті теж підвела голову, й вони з Саймоном обоє з інтересом роздивлялися Нейтана. Цікаво, подумав він, що ще говорять люди в місті, окрім як хвалять Кема. Хоча що тут цікавого. Неважко здогадатися. В повітрі повисла ніяковість, але Нейтан нічого не зробив, щоб розвіяти її. Він просто незворушно дивився, поки Саймон не опустив очей. Турист обернувся до Зандера.

— Ти мешкаєш з татом?

— Ні, — відповів Зандер. — Навчаюся в Брисбені.

Як завжди, дипломатичний, подумав Нейтан, відчувши водночас гіркоту й ніжність. Три слова, які згладили напруження десятирічної війни між ним і його колишньою дружиною Джекі, а тепер ще і її новим чоловіком. Складні телефонні розмови, листи адвокатів, судові постанови, графік візитів і постійні, постійні рахунки від адвокатів. Зандер напівусміхнувся до Нейтана, немов здогадався, про що він думає.

— Ти також візьмешся згодом до господарства, як гадаєш? — запитав Саймон.

— О... Ні. Не думаю. Це не зовсім... — Зандер побачив, що на нього дивляться Нейтан, Баб і Гарі, й завагався. — Я хочу вступити в університет. А опісля — не впевнений.

Він трохи засоромився, але його врятував рух у кухонних дверях. Усі поглянули туди. На порозі стояла Кемеронова дружина, свіжоспечена вдовиця. Однією рукою Ільза трималася за клямку дверей і стояла похитуючись. Її нечесане темно-русяве волосся було наспіх затягнуте на потилиці гумкою. Обличчя розчервонілося та блищало, і ясно було, що вона плакала.

Нейтан не сів рівніше на кріслі. Не розпростав плечей, не пригладив долонею чуприну, не поправив сорочку. Інстинктивно хотів зробити це, але стримався, хоч це було важко, як затамовувати подих. Однак він не ворухнувся. Просто сидів, притлумлюючи мимовільну реакцію. Зрештою він долічив до трьох і дозволив собі підвести очі й разок глянути на Ільзу.

Вона й не дивилася на нього.

Розділ 7

Ільза застигла на порозі з таким виглядом, наче мріє розвернутися й піти геть.

— Заходь і присядь, — покликав її Гарі, й вона зробила кілька кроків на кухню. — Дівчата прийдуть?

— Вони сплять. Ло в кімнаті Ліз. У своїй ніяк не заспокоювалася.

— Я принесу вам поїсти, — підвелася Кейті.

— Не треба. Я не... — почала була Ільза, але Кейті вже поставила тарілку на єдине вільне місце поряд з Нейтаном.

Вагання було настільки коротке, що Нейтан майже переконав себе: йому привиділося, бо вже відчув, як об його руку тернулася бавовна Ільзиної спідниці й долинуло тихе рипіння стільця, коли Ільза сіла поруч.

— Приємно знову побачитися, Нейтане.

— І мені.

Він досі пам’ятав, як уперше вгледів Ільзу на цій кухні. Це було дев’ять років тому, і тоді він з нею зустрівся лише вп’яте. Він увійшов і побачив жінку, яка самотньо стояла біля раковини, наповнюючи глечик для води. Нейтан звернув увагу на її сукню, на темно-русяве волосся, на вигин спини — перш ніж усвідомив, на кого дивиться.

Вона розвернулася, і так вони стояли без слів, обоє здивовані. Нейтан набрав повітря, щоб сказати... що саме? він і досі не відає... коли на кухні з’явився Кемерон і підійшов до Ільзи. Поклав долоню їй на талію і, перш ніж поцілувати її в щоку, прибрав одиноке пасмо з обличчя. Нейтан випустив з легень повітря й зусиллям волі стулив рота. Згодом Ільза заскочила його самого в коридорі.

«Не очікувала тебе тут побачити», — сказала вона.

Не дивно, подумав тоді він, я теж. «Ну, Кемерон — мій брат», — мовив він уголос.

«Я цього не знала, коли познайомилася з ним. Вибач».

Проте вигляд у неї був зовсім не вибачливий, а щасливий. Але більше Ільза не здавалася щасливою.