— Ну, ніхто з тих хлопаків теж не знав, — мовив Нейтан. — Отож вони трішки перестрашилися, поховали його просто там, де були, й на тому все б і закінчилося. Але поповзли плітки, і зненацька люди почали розповідати, що бачили мертвого скотаря то тут, то там на дорозі, що він буцімто вештається ночами і все таке. Зрештою робітники почали відмовлятися їхати сюди, бо тут привиди. Трапилося кілька нещасних випадків. Серйозних, декілька людей загинуло. Все настільки погіршилося, що тогочасний власник цих земель був змушений поставити надгробок, щоб нарешті втихомирити привида й покласти край пліткам. Не дуже-то це спрацювало. Легенда стверджує, що якби хтось почав копати під надгробком, то нічого б не знайшов. Могила порожня.

У тиші лише цокав кухонний годинник. Туристи обоє дивилися на Нейтана.

— Дурня, — прошепотів Саймон.

— Та звісно, — сказав Нейтан. — Це ж просто клята легенда.

— І все одно. Дуже дивно. Що він зник, а тоді отак з’явився за багато миль звідти.

— Ага. Ну, можете спати спокійно, це все неправда... — почав був Нейтан, але не закінчив, коли Ільза зненацька підвелася, шкрябнувши стільцем об підлогу. Вона розтулила рота, немов збиралася щось сказати, але знову його стулила, розвернулася й вийшла з кухні.

Запала тиша.

Під Бабом рипнуло крісло, коли він відкинувся назад, хитаючи головою.

— Гарна історія, Нейтане.

Розділ 8

Після цього вечеря закінчилася по-справжньому. Саймон підвівся, щоб допомогти Кейті, вони тихенько перемовлялися, поки родина розходилася. Нейтан бачив, як Саймон щось шепнув до Кейті, вони обоє глянули на нього й одразу відвели очі.

— Мама постелила Зандерові у твоїй колишній кімнаті, отож тепер сам вирішуй, де спатимеш ти, — мовив Гарі до Нейтана, виходячи з-за столу. — Крило для робітників порожнє, але там поламався кондиціонер.

У крилі для робітників буде гаряче, як у жерстянці.

— Я ляжу на канапі, — мовив Нейтан, зазираючи в холодильник у пошуках пива.

— Якщо тут немає, то є трохи в холодильній камері, — сказав Гарі.

— Чорт, — Нейтан випростався й зачинив холодильник.

— Що таке?

— Нічого. Просто дещо згадав.

У самого Нейтана холодильна камера останнім часом працювала з перебоями, й довелося чекати декілька тижнів, поки поблизу буде електрик. І він мав нарешті прийти саме сьогодні, пригадав Нейтан, відчиняючи важкі двері у велику родинну холодильну камеру, прибудовану до кухні. Електрик зможе зайти всередину, тут проблем не буде, але Нейтан і сам сподівався бути присутній. Він спробує йому подзвонити.

Принаймні з цією холодильною камеру проблем нема, подумав він, заходячи всередину, бо шкіра одразу вкрилася сиротами. Хвильку він постояв серед запасів заморожених харчів у промислових обсягах, насолоджуючись температурою, перш ніж дістати з гори ящиків пиво.

Повернувшись на кухню, він застромив голову в сусідні двері — в комору. Запасів було чимало, з полегшенням побачив він. Не те щоб він очікував чогось іншого, але якщо Кемерона щось відволікало, не хотілося б, щоб він забув поповнити запаси. Так само, як і в самого Нейтана вдома, комора нагадувала цілу крамницю. Полиці ломилися від запасів рису, макаронів і консервів, яких вистачить на багато місяців. На стінах висіли переліки, скільки всього є в наявності. Всі числа були двозначні.

Нейтан роззирався, потягуючи пиво. Якщо Гарі не помиляється щодо повені, слід перевірити власні запаси. Та взагалі-то всього має бути вдосталь. Як і майже всі мешканці цих країв, Нейтан регулярно робив замовлення в супермаркеті в найближчому великому місті, а що шість тижнів величезний авторефрижератор долав тисячу кілометрів з Аделаїди, везучи на північ замовлення на ціле містечко. Нейтан знав, що він їстиме на сніданок, обід і вечерю, на шість місяців наперед. У нього завжди було достатньо запасів, щоб пересидіти повінь, особливо коли він лишився сам, але якщо він скоро опиниться в пастці, ліпше підготуватися.

Він зачинив двері комори і, вийшовши в коридор, підняв слухавку стаціонарного телефону й набрав електрика. Поряд з телефоном, як він і очікував, лежав на столику Кемеронів гаманець. Дзвінок переключився на автовідповідач, і Нейтан, лишаючи повідомлення, взяв гаманець і проглянув. Кілька кредиток, готівка. Один-два побляклі чеки з заправки в місті. Нейтан дістав водійське посвідчення й поглянув на братову світлину. Кемерон не усміхався, що було для нього незвично, натомість покірно зробив нейтральне обличчя. Але в очах досі проблискував натяк на усмішку, тож Нейтан уявив, що брат щойно гарно посміявся разом з фотографом. Нейтан згорнув гаманець.

Узяв своє пиво й пішов у вітальню. За десятки років будинок майже не змінився. Канапа стояла та сама, що й у його дитинстві, й він спав на ній уже багато разів. Вона була непогана. Нейтан побачив, що Ліз залишила для нього чистий одяг, тож узяв його. Мабуть, це Кемеронів. Практичність узяла гору над сентиментальністю, та все одно дивно було тримати в руках сорочку та джинси покійного брата.