Після вечері вони пройшлися поміж туристичними ятками, врешті повернулися до будинку тим самим небезпечним шляхом. Меґі наполягла на тому, щоб самій їхати на велосипеді з малим братиком у кріслі ззаду, заявивши, що Еван забагато випив.

Еван з Лів їхали поряд. Золотаве волосся Лів розвівалося на вітрі, і в літній сукенці й сандалях, що їх Меґі поклала до валізи, коли поспіхом готувала її багаж для подорожі, вигляд у неї був просто чудовий. На півдорозі Лів запропонувала влаштувати перегони, і він щосили натиснув на педалі. Старий велосипед торохтів і хитався, й Еван ледве втримував його в рівновазі. І тут переднє колесо наскочило на камінь. Еван похитнувся, повільно завалився на бік, проїхався по асфальту і вилетів до зарослого травою рівчака, що тягнувся вздовж дороги. Лів покинула велосипед і кинулася до чоловіка. Та коли вона наблизилася, він смикнув її до себе, і вони з нестримним реготом покотилися по траві, в той час як їхня донька дивилася на них і думала, чи не збожеволіли часом її предки.

А Еван подумав, що то був чи не найкращий вечір у його житті.

Розділ 48. Сара Келлер

Келлер сиділа за столом у похмурому мотелі «Адейр», розклавши перед собою нотатки розслідування і файли з документами.

— Що з тобою? — запитав стурбований голос її чоловіка з айфона.

— Та якось ніяк не можу зібратися з думками, — відповіла Келлер. Луїза Лестер висловилася напередодні значно грубіше, але вона займалася таким справами вже багато років. — Кругом глухий кут. А мені завтра вранці треба надіслати Стенові звіт. На нього тиснуть із Вашингтона.

— Нічого, напишеш, — заспокоїв її Боб. Їй так хотілося, щоб до неї перейшла його упевненість. Вона поїхала з дому лише три дні тому, але вже сумувала за його спокійною підтримкою. За обіймами малюків. За своїм домашнім ліжком.

— Я ані на крок не наблизилася до розв’язки з того дня, коли вперше зустрілася з Метом Пайном. І ось іще одна новина, послухай: мені подзвонили з лабораторії. Найголовніший доказ — кров, яку слідчий кіношників знайшов на місці злочину, — то ніяка не кров. Експерти вважають, що йдеться про томатний соус.

Боб не стримався від сміху:

— Для спагеті?

— Нічого смішного.

— Як це нічого? Ти ж щойно сказала, що зразки крові не такі вже й криваві, раз від них пахне соусом.

— Он як! — Келлер мимоволі усміхнулася.

— Вибач, — промовив Боб, — я поводжуся як дитина, бо цілими днями товчуся з шестирічними.

Він промовив це так кумедно, що втриматися від сміху було неможливо. Сара не знала навіть, чого боїться більше: повідомити про результати Стенові, якому доведеться докладати про томатний соус верхам, чи розказати про це Адлерам.

У мобільному почувся хрускіт: напевно, Боб щось хрумав, мабуть свої улюблені чипси.

— Отже, слід ДНК випарувався, і ти вже переговорила з усіма. Та хіба не ти мені завжди говорила, що людям та їхнім словам особливо вірити не можна?

Тут він мав рацію.

Знову хрускіт.

— Ну, то зберися з духом! Перевір як слід документи, записи. Вони точно не брешуть.

Келлер знову усміхнулася:

— Ти таки справді мене слухаєш.

— А ти щось говорила? — поцікавився Боб.

— Цить уже! — засміялася вона.

— То що ти маєш на сьогодні?

Говорити про розслідування із кимось поза ФБР суворо заборонялося. А Келлер зазвичай правил не порушувала. Але з Бобом вона завжди усім ділилася. Цей здоровенний ведмідь не тільки її заспокоював, він мав рідкісну здатність для цього світу: був чудовим слухачем. Їй подумалося, що через це вона так близько взяла до серця горе Метті Пайна. Він не здавався їй пересічним двадцятип’ятирічним юнаком, прибитим життям і готовим вилити душу з першим зустрічним. Так само як і Боб, він умів слухати. Але часом ця думка, промовлена вголос після ґрунтовного обдумування, допомагала Сарі отримати повну картину.

— Відео, що виставила в мережах донька. Інформація, яку їй підкинули незадовго до їхньої поїздки до Мексики. Короткий проміжок часу між цими подіями наводить на гіпотезу, що ці факти можуть бути пов’язані.

— Добре. І що на відео?

— Там усього кілька секунд, де підлітки поводяться як притаманно підліткам. Там Дені Пайна закидують яйцями, поки він залпом випиває пиво. Роздягнений до майки в оточенні гравців із футбольної команди. А в останні секунди запису в кадрі з’являється чиєсь обличчя. Доморощені детективи вважають, що то Невідомий Гість вечірки.

— А ти що думаєш?

— Як на мене, то міг бути хто завгодно. Якість запису недостатня для аналізу. І я гадаю, що той запис надіслали з якихось інших причин. Але я переглянула його вже десятки разів і нічого корисного не помітила.

— Звідки те відео у Меґі Пайн? Тобто хто їй його надіслав?

— Анонімно прислали.

Боб реготнув:

— Ну, ти ж у нас Великий Брат. От і займися, супержінко. Який сенс в усіх отих ваших супертехнологічних іграшках, якщо ти не можеш ними скористатися?

— Повір, я з наших комп’ютерників уже всю душу витрясла, щоб відшукали мені відправника. Але для цього потрібен час.

Однак у словах Боба була правда. Знайти джерело, з якого надійшло відео, дуже важливо. Той, хто його надіслав, мав свої приховані мотиви.