— Так воно і є. Про деталі скоєних Розтрощувачем убивств у канзаських газетах багато писали до смерті Шарлот, — відповіла Лестер. — І канзаська поліція звернулася з офіційним запитом до Небраски та інших сусідніх штатів, сподіваючись ідентифікувати інші жертви, що й допомогло вийти на Хаєса. Слідчому, який вів справу Дені, мали надати інформацію, що надійшла у відповідь на запити, і відзначити схожі риси з убивством Шарлот. До того ж інформація про кілера, який трощить черепи дівчатам, була у загальному публічному доступі.

— Тоді чому адвокат, який захищав Дені в суді, не звернув на це уваги?

Лестер стенула плечима:

— Він ніколи раніше не займався справами про вбивство і конкретно влип. Але каже, що детально вивчав справу. І що йому надсилали ще й анонімну інформацію. Саме для таких випадків судова система передбачає процедуру захисту після винесення вироку. Я вважаю, що він просто-напросто прикривав свій зад. Але якщо послухати його версію, він не надав суду доказів на користь Дені, тому що в експертно-кримінальних даних були суперечності. Хаєс нападав на жертв із наміром зґвалтування. Він убивав їх, трощив їм череп, можливо під час сексуального акту. А в Шарлот ніяких слідів сексуального насильства не знайшли. Судмедексперт зробив висновок, що вона зазнала одного удару по голові незадовго до того, як їй проломили череп.

Келлер відчула, як її охоплює гнів упереміш із нудотою.

— То ви вважаєте, що хтось намагався обставити усе так, ніби убивцею був Хаєс?

Такі обставини передбачали планування, чого аж ніяк не можна було чекати від п’яного підлітка, який убив свою дів­чину в нападі гніву.

Лестер відповіла:

— Хаєс зізнався в усіх інших убивствах, за які йому винесли найвищу міру покарання, але й досі заперечує, що убив Шарлот. Навіщо б йому це робити?

— А що ви скажете про детектива Семпсона? Якщо вірити Адлерам, перед смертю він збирався поділитися з ними якоюсь сенсаційною інформацією. Щось про аналізи крові.

— Та ну! Як зручно! Навіть якщо це правда, що він хотів піти до Адлерів, хоча я вважаю це доволі сумнівним, оскільки вони фактично зруйнували йому життя, його свідчення не викликали б особливої довіри. Якщо він і шукав зустрічі з ними, то лише для того, щоб відбілити власну репутацію. Ще до ваших слів я бачила у соціальних мережах безліч пліток про те, що насправді його вбили.

Келлер ніяк не могла вирішити для себе, чи то в Лестер абсолютно свіжий погляд на справу, чи то через багаторічну роботу над нею так зачерствіла, що взагалі відкидала будь-які теорії, що могли б пояснити вбивство Шарлот. Саме тому їй не хотілося переходити до наступного запитання.

— Якщо згадати про теорії змови, є в них наріжний камінь, принаймні у випадку з Адлерами…

— Що Шарлот жива, — промовила Лестер, перш ніж Келлер устигла закінчити фразу. Лестер важко зітхнула, ніби даючи зрозуміти: «Ви ж не сприймаєте це серйозно?»

— Послухайте, я розумію, для вас мої слова пролунають дивно, але мені доведеться запитати.

Лестер кивнула.

— Мені б дуже хотілося, щоб Шарлот була жива, але вона померла. Адлерам про це невідомо, і під час судових засідань про це не згадувалося, але Шарлот на тілі мала особливу мітку. Малесеньке татуювання у формі серця на сідниці. То була вона.

Келлер важко зітхнула. Вона розуміла, що та гіпотеза була божевільною, що так і могло все закінчитися, однак її охопило розчарування.

— Хочете пораду, агентко Келлер? — запитала Лестер, і в цю мить на її столі задзвонив телефон.

Келлер кивнула.

— Не перетворюйте убивцю Шарлот на свою забавку. Я сама раніше на певний час звернула на ту криву доріжку, що ледве не зруйнувало мені життя.

— А що, як можливість дізнатися, що сталося із Шарлот, — це єдиний шлях зрозуміти, що трапилося з Пайнами? — спитала Келлер.

Лестер обіперлася ліктями об стіл, хруснула пальцями:

— Що ж, тоді вам гаплик, агентко Келлер. Повний гаплик.

Розділ 47. Еван Пайн

Раніше

— Ну ж бо, золотку, ходи сюди, — промовив Еван. Він тримав перед собою мобільний із наміром зробити селфі в аеропорту. Еван не знав, що так на нього подіяло — яскраве сонце, солоний морський вітер чи перша відпустка в родинному колі за багато років, — але настрій у нього був піднесений. Він ніби вдруге на світ народився.

— Тааатку, — невдоволено пробурмотіла Меґі.

Лів підійшла до них, пригорнулася до Евана і махнула рукою Меґі.

Меґі почервоніла від сорому. Неподалік він них зупинився гурт хлопців-підлітків. Нехай вони й не дивилися у їхній бік, але сама їхня присутність викликала у Меґі незручність.

Тут до розмови втрутився Томмі:

— А можна й мені з вами сфотографуватися?

Еван підхопив його на руки:

— Звичайно. Але ж де твої круті окуляри?

Еван щойно купив йому сонцезахисні окуляри в кіоску аеропорту.

Томмі вийняв із кишені пластмасові окуляри і начепив на носа.

— Ми будемо фотографуватися, поки ти до нас не приєднаєшся, — жартома пригрозив Еван Меґі.

Еван та Лів стали навмисно приймати комічно-перебільшені пози: витягували губи качкою, сексуально моргали, складали пальці у літеру V на знак миру.