Читаем Останній страх полностью

Однак журналістів тут не було. Служба контролю за судовими помилками існувала на ентузіазмі волонтерів: студентів юридичних факультетів, юристів-пенсіонерів, активістів — борців за соціальну справедливість. Через це Келлер вирішила, що він працює суботами. Вона відчула, що атмосфера у приміщенні доволі наелектризована.

— Дякую, що знайшли для мене час, незважаючи на попередження в останню хвилину, — перепросила Келлер. Хоча вибачитися слід було б раніше.

Лестер ввічливо усміхнулася. На ній не було макіяжу, а заношений костюм був завеликий для її статури. Келлер могла лише припускати, що за таким непривабливим прикидом ховається справжня красуня. Уся її зовнішність не говорила, а просто кричала: «У світі є набагато важливіші речі, аніж піклування про свою зовнішність».

— Треба ж такому статися тоді, коли здавалося, що для Пайнів гірше вже бути не може, — промовила Лестер сумно. Це наводило на думку, що вона ставилася до цієї втрати не тільки як професіонал.

— Ви добре їх знали?

— Більше Евана. Він був нашим пристрасним захисником. Чудова людина.

— Я бачила його в серіалі. Його поводження здалося мені дуже щирим.

Лестер кивнула.

— А оті кляті кіношники виставили його неврівноваженим божевільним. Я б нізащо не погодилася на участь у фільмі, якби знала, що вони з ним зроблять. У них вистачило нахабства запитати, чи не захочу я взяти участь ще й у сиквелі, на що я відповіла, щоб запхали собі свій фільм… — Вона перевела подих, стримуючись, щоб не сказати зайвого. Ніби то було її давнім, засвоєним з дитинства способом стримати свою запальну вдачу. — Вибачте, Адлери не належать до моїх любимчиків. Еван — той був справді гарною людиною, таких на світі мало. Він не заслуговував на те, що вони з ним вчинили. Джуді й Іра — вони просто використали його у найгірший спосіб. Плювати їм на нього, на Дені чи на тисячі інших невинно засуджених. Їм потрібні лише рейтинги від перегляду. До біса правду! Їм головне — видати сенсаційну історію.

— То ви вважаєте, що увесь фільм — просто придумана історія?

— Навіть не сумніваюся.

— Але ж ви захищали інтереси Дені Пайна.

— Звісно. Але зовсім не через висмоктані з пальця теорії, про які йдеться в серіалі. Я захищала його, тому що його визнання своєї вини сміхотворно малодостовірне. У мене є ще зо два десятки інших справ, де ситуація ще гірша. Але оті діти — не білошкірі футбольні зірки, а жертви — не вродливі білошкірі дівчата…

Очі Лестер гнівно блищали. В них палав вогонь завзяття. Келлер зазвичай мало захоплювалася борцями за справедливість. На її думку, вони часто страждали на однобоке бачення ситуації, вбачали змову там, де її не існує. Перший приклад, що спадав на думку, — схованка Адлерів у фермерському будинку. Та коли вона зараз поглянула в очі жінці, що сиділа навпроти, їй чомусь закортіло, щоб і її близнюки в дорослому віці жили так само пристрасно і небайдуже.

Лестер продовжувала:

— Отже, ви хочете дізнатися, чи я справді вважаю, ніби Шарлот убив Невідомий Гість або Боббі Рей Хаєс чи якийсь бабай? Ні, не вважаю.

— Чому?

— Версія Невідомого Гостя ґрунтується на туманних спогадах одного з підлітків, який був на вечірці. Він тоді випив, згодом у результаті аварії зазнав мозкової травми, а тому перевірити правильність його свідчень неможливо. До того ж дивно, що ніхто інший не помітив дорослого незнайомця на учнівській вечірці. А свідчення очевидців не вважаються юридично надійними. Ви — з ФБР, а тому мусите знати.

— Мені відомо багато випадків, коли результати ДНК доводили хибність свідчень очевидців, — відповіла Келлер, намагаючись упіймати хід думки Лестер.

— Приблизно сімдесят відсотків. Сім із десяти осіб, засуджених у результаті хибних свідчень очевидців, звільнили за даними ДНК. Більшість із них…

— Ті, які визнали себе винними, не скоївши злочину, — договорила за неї Келлер, скеровуючи хід розмови у потрібне їй русло. Келлер ніяк не могла відірвати погляду від постера, що висів на стіні за столом Лестер. То було бентежне чорно-біле фото прив’язаного до електричного стільця чорношкірого юнака, по ще округлих, як у підлітка, щоках якого текли сльози в той час, як хтось затягував під його підборіддям ремінець завеликого для нього металевого шолома. Під знімком було написано:

ДЖОРДЖ СТІНЕЙ МОЛ.

СТРАЧЕНИЙ У 1944 РОЦІ У ВІЦІ 14 РОКІВ

ЗА ВБИВСТВО ДВОХ ДІВЧАТ

ВИПРАВДАНИЙ У 2014 РОЦІ

Келлер змусила себе відірвати погляд від фотографії. Треба зосередитися.

— То хто, на вашу думку, насправді убив Шарлот?

Лестер хмикнула:

— Знаєте, я більше не попадуся на цю вудку. І вам не раджу. Повірте, це зруйнує вам життя.

Справа Дені коштувала Лестер чимало зусиль і нервів. Келлер пам’ятала сповнену драматизму сцену з фільму, де Лестер виступала в суді під час розгляду апеляції, її зважений і разом з тим емоційний заклик встановити справедливість.

— Голову Шарлот розтрощили так само, як і відомим жертвам Хаєса, — сказала Келлер.