Це був іще один із улюблених висловів Стена — параліч аналізу. Ішлося про небажання агентів переходити до ареш­тів, поки усі найдрібніші докази — записи, документи, свідчення свідків — не складуться докупи у чіткий і непорушний ряд. Невже їй не вистачало рішучості? Чи було забагато обережності? Вона мала всі докази на «Марконі». Але судові справи щодо відмивання грошей були дуже складними. Звинувачувані наймали найдорожчих адвокатів, а ті — найспритніших фінансових експертів, які так заплутували усе і вдавалися до таких карколомно складних пояснень фінансових схем та операцій, що й сам чорт ногу зломить, де вже суддям у цьому розібратися. До того ж у розпорядженні слідчих-криміналістів немає доказів на кшталт парапсихологічних даних чи ДНК-результатів, як то показують по телебаченню. Зазвичай обмежуються терабайтами сухої документації. З власного досвіду Келлер добре знала: щоб переконати суд і розписати яскравими барвами суть справи, потрібна жива людина — службовець або криміналіст під прикриттям. У неї була необхідна документація, не вистачало свідка у крові й плоті.

— Зробімо ось як, — сказав Стен, — я попрошу Чиказьке відділення прикрити вас. Якщо щось піде не так, подасте сигнал, вони негайно під’їдуть і накладуть арешт на всі комп’ютери й сервери. Я знаю Кола Бученена, їхнього начальника. Він хоч і ЗТЛ, але свою справу знає.

ЗТЛ у них в Бюро називали жорстоких та агресивних агентів, які без найменших вагань ставили важкий державний чобіт на чиюсь шию. Ця мила абревіатура означала «Здорове тупе лайно».

Келлер кивнула. Який сенс у сперечаннях?

Нарешті до кабінету повернувся Кук.

— Тіла видадуть сьогодні. Зараз вони у Тулумському похоронному бюро, що має досвід переправляння ЛО16. ЛО та особисті речі переправлять до похоронного бюро Небраски, а там уже воно візьме їх під свій контроль.

ЛО, людські останки, — подумала Келлер. Як бездушно у ставленні до чиєїсь родини.

— Тепер у вас буде нова особа для зв’язку, — продовжував Кук, — Карліта Ескобар.

Кук промовив ім’я з легким натяком на іспанський акцент.

— Мене запевнили, що вона не має ніякого стосунку до Пабло Ескобара і повторює це за першої-ліпшої нагоди. Але у Пабло в Тулумі колись була база, а тому хто його знає. Хай там як, але вона добре розбирається у тамтешніх справах і вміє за себе постояти, а тому труднощів у вас більше не буде.

— Сподіваюся, ви не занадто суворо обійшлися з паном Фостером, — жартома сказала Келлер.

— Гадаю, його потішить нове місце служби в Акапулько, — відповів Кук, — органи влади США не радять зараз своїм громадянам подорожувати туди. Отже, для нього це має виявитися дуже захопливим досвідом. Нехай вам щастить із вашою справою.

Розділ 24

— Мені дуже шкода, — сказала Келлер по телефону.

— Скільки разів я вже тобі казав, щоб ти припинила вибачатися? — відповів Боб. — Ти прочитала статтю, що я тобі переслав?

Келлер легко уявила собі його обличчя, що розпливалося у самовдоволеній усмішці. Він, напевно, надіслав їй одну з чергових статейок із переліком десяти обов’язкових правил для ділових жінок, якими кишів Фейсбук. Поради, як зробити кар’єру, від двадцятидвохлітніх всезнайок.

— «Не вибачайся» — це якраз і є правило номер один із переліку, — сказав Боб.

— Останнім часом мені доводиться постійно подорожувати. І скидати усі родинні справи на тебе.

— Ну, хоча моя модельна кар’єра ось-ось піде вгору, ти забуваєш, хто в нас заробляє на хліб. — Боб зробив паузу. — До того ж мені до вподоби роль утриманця. Ні, степфордського чоловіка.17.

Вона відчула, як потепліло на серці, як поступово сповільнюється кровообіг. Вона готова була присягтися, що так воно й було. Боб завжди так діяв на неї.

— Звідки це ти телефонуєш? — запитав він, змінивши тему. — Номер не визначається, та й чути погано.

— Я в літаку.

— Щооо?! І ти отак просто мені про це говориш?! — вигукнув він. — Просто Кларіс Старлінґ із «Мовчання ягнят»! Чи, може, «Вовк з Уолл-стріт»? Ти ще скажи, що Стен там обнюхався кокаїну й розважається з путанами!

— Годі тобі! — Келлер мимоволі усміхнулася, уявивши собі завжди суворого й зібраного шефа у веселій компанії проституток. — Стенові довелося повернутися до офісу.

Її керівник доручив їй самостійно провести зустріч із бухгалтерською фірмою компанії «Марконі». Зважаючи на особ­ливу зацікавленість головного управління справою Пайнів, Келлер не знала навіть, радіти їй чи непокоїтися. Чи Стен справді настільки їй довіряв, чи просто хотів триматися подалі від можливих неприємностей? Стен ніколи раніше не ховався за спинами підлеглих, а тому Келлер вирішила триматися першої версії.

— То що ти робитимеш у Чикаго? — поцікавився Боб.

— Здається, пошлю коту під хвіст два роки роботи над справою картелю, — відповіла вона, поглядаючи на розкладені перед собою документи зі справи «Марконі».

— Овва! Вони таки справді вирішили дізнатися, що сталося із Пайнами, — здивувався Боб. — Ось що значить вплив телемедіа!

— Швидше вплив президентської доньки, яка навчається на юридичному і в захваті від «Жорстокої натури».

— Ти жартуєш?!

Келлер промовчала.