— Привіт, Меґі, — сказав він, — сподіваюся, я тебе не розбудив. Я тут вирішив приготувати валізи для нашої подорожі.

— Бачу, — відповіла Меґі. Вона не вірила своїм очам. Добрий нічний сон не промив йому мізки. Приказка «ніч-мати дасть пораду» не спрацювала. Меґі вирішила, що треба зателефонувати мамі. Їй найкраще з усіх вдавалося вгамувати батька.

— Татку, щодо Мексики — це жарт? Я не думаю…

— Чому жарт?

— Ну, якось усе це… несподівано.

— У тебе випуск цього року, ти скоро від нас поїдеш, і ти заслуговуєш на подорож. До того ж мій лікар сказав, що відпустка мені на користь. А поки ми там відпочиватимемо, якраз зможемо усе розвідати щодо дзвінка.

Він сказав це таким спокійним тоном, що на перший погляд здалося, ніби в цьому є здоровий глузд. Але Меґі бачила його наскрізь.

— Як на мене, тобі краще розглядати його як чийсь тупий жарт. Тобто якщо навіть на хвилинку відкинути той факт, що Шарлот — як би це сказати? — померла, чому б вона дзвонила з нічного клубу? Якось по-дурному, адже можна запросто приховати, звідки дзвониш.

— Ось тут ти мені і станеш у пригоді, золотку.

Брови Меґі запитально поповзли вгору.

— Ти відслідкуєш дзвінок і перевіриш, чи справді телефонували з клубу.

Меґі аж розсміялася недовірливо:

— Отакої! І яким чином я маю це зробити?

Батько клацнув замком однієї з валіз:

— Зможеш! У тебе завжди все виходило.

Із цими словами він підхопив другу валізу і кивнув у бік третьої, що з гучним гуркотом скотилася сходами на перший поверх.

— Склади пляжний одяг, — сказав він, — і допоможи спакувати мамині речі.

У його очах знову промайнув дивний блиск, і він зник у спальні.

Меґі затягнула валізу до своєї спальні й важко опустилася на ліжко. Їй справді слід негайно зателефонувати мамі. Разом із тим їй дуже кортіло поніжитися на пляжі в Мексиці. Подалі від комп’ютера, від мобільного й усіх проблем. Пора навести лад у думках. І сказати по правді, її тішила віра батька у неї. Він справді був переконаний, що донька зуміє визначити, звідки в Мексиці йому телефонували. Анінайменшого сумніву у її здібностях. Але все одно треба повідомити маму. Вона набрала повідомлення:

Раджу тобі зателефонувати таткові й запитати його про Мексику…

Вона хотіла було сказати мамі, щоб та подзвонила їй, що їм треба поговорити про дуже важливу річ, але врешті кинула мобільний на ліжко. Потягнулася по ноутбук на нічному столику. Їй не хотілося дивитися, але доведеться. Зайшла на сайт, присвячений Дені Пайну. Ціла купа нових злих коментарів. Прочитала кілька, рішуче закрила ноутбук. Відчула, як очі знову налилися сльозами.

«Ні, — переконувала вона себе, — плюнь на них і розітри». Їй немає через що соромитися. Вона не зробила нічого поганого. Вона не дасть нікому себе залякувати. Ерік — шматок лайна, і вона не дозволить, щоб минула ніч перекроїла її особистість. Меґі знову розкрила ноутбук і взялася писати відповіді нападникам. Але раптом передумала: ненависть, драма і гаряча реакція тільки розпалюють тролів. Замість цього вона вирішила вибити у них землю з-під ніг. Швидко заклацала по клавішах, аж поки не дезактивувала (принаймні тимчасово) усі сайти, присвячені Дені Пайну. У її брата проблем по горло і без її драми. Вона зачекає, поки пристрасті не вляжуться. Увага її однокласників із часом перемкнеться на нові плітки. Усе швидко минає.

А зараз, щоб якось відволіктися від чорних думок, вона зосередиться на проєкті. Меґі подумала про батька, згадала лихоманковий вогонь у його очах. Його непохитну віру в неї. Зможеш! У тебе завжди все виходило.

Вона знову взяла мобільний і відкрила перелік контактів. Вибрала потрібний, щоб подзвонити. Просто зателефонувати. Коли це вона востаннє просто дзвонила комусь, окрім членів власної родини? Такий традиційний спосіб спілкування. Але разом із тим це той засіб, яким користуються, якщо не хочуть нічого писати, не хочуть залишати письмових доказів, збираючись вчинити незаконно.

Розділ 27

Меґі постукала в гаражні ворота. У затулене картоном віконце визирнув Тобі, побачив, що то вона, і відчинив.

— Привіт, — сказав Тобі, — швидко ти дісталася.

Меґі не могла навіть пригадати, коли вона востаннє бувала у небагатому бетменському лігві Тобі. Озирнулася навколо. Фортеця Тобі дещо розрослася. Тепер тут стояв літерою L довгий стіл із шістьма моніторами. Комп’ютерне обладнання, що блимало кольоровими лампочками, було встановлене у великих шафах, від яких тягнулися численні шнури й дроти. Доповнювали картину бляшанки з-під енергетичних напоїв та коробки від висококалорійної піци у відрі для сміття. Стів Джобс відпочиває.