Він рушив далі. Минуло десь із годину, за цей час проїхало всього двоє. Перша — стара вантажівка, що прогриміла повз Мета, перш ніж той устиг махнути рукою. Другий — мотоцикл, водій якого настільки перебував під дією тестостерону та «Ред Булла», що пролетів, як вітер.

Втома почала сковувати тіло. Метові хотілося одного: знайти м’яку місцинку, укритися і поспати. Але він боявся небезпеки, що могла чатувати на нього в джунглях. Койотів, собак та інших звірів. І комах. Він повільно брів, а в голові тим часом роїлися химерні думки. Пригадався фільм «Дорога»18, що можна було передбачити, зважаючи на скрутне становище, у якому він опинився. Там ішлося про виснажених батька та сина, які подорожують автострадою у постапокаліптичному світі у пошуках прихистку та їжі. Мета фільм не дуже цікавив, але батько, незграбно намагаючись помиритися, запропонував подивитися його. Еван Пайн не належав до кіноманів, він полюбляв книги, а фільм зняли за одним із його улюблених романів. Мет згадав, як тато намагався приховати зрадливу сльозу, що скотилася по його щоці під час трагічного епізоду, коли батько перед смертю звертається з останніми словами до сина. «Моє серце належить лише тобі, цілком. І так було завжди». Сидячи у темному залі кінотеатру, Мет знав, що його батько думав тоді про Дені.

Позаду нього з’явилося світло фар. Мет озирнувся і побачив удалині щось на кшталт пікапа. Хотів було сховатися у кущах, але почувався неймовірно втомленим. Пікап наближався, гуркіт і сморід відчувалися вже зовсім поряд. Мет швидко вийшов на узбіччя, простягнув уперед руку і підняв догори великого пальця. Адже так зупиняють машину в Мексиці? Коли машина проїжджала повз нього, Мет на мить зустрівся поглядом із хлопчиком років десяти, який дивився на нього з пасажирського місця. Мет знічено опустив руку. Аж тут блимнули червоні задні вогні, пікап сповільнив хід і зупинився.

Мет побіг слідом. Зазирнув до кабіни. Поряд із хлопчиком сидів літній чоловік — мабуть, батько хлопчика, — ні, швидше за все, його дід. Сивий чоловік сторожко поглядав на Мета.

Що їм сказати, куди попросити підвезти його?

— Готель, — промовив Мет занадто повільно й занадто голосно, сподіваючись таким чином побороти мовний бар’єр.

Старий глянув на хлопчика, той сказав йому щось іспанською. Мет нічого не второпав, окрім слів zonа hotelera. Старий щось відповів іспанською. Хлопчик повернувся до Мета, кивнув і жестом наказав залазити до кузова.

— Gracias, — промовив Мет і поліз до кузова пікапа. Там було порожньо, якщо не брати до уваги заплічника та граблів із водоростями на зубцях.

Мет сидів, прихилившись спиною до холодного металевого борту, і дивився у нічне небо. Пікап прискорив хід, вітерець лоскотав обличчя. Рівномірне гудіння двигуна, споглядання яскравих цяток зірочок на небі, мерехтіння дерев уздовж дороги присипляли.

Мет вирішив заплющити очі, лише на хвилинку. Коли він знову розплющив їх, небо рожевіло загравою, а поряд із кузовом стояв хлопчик. Мет підскочив як ошпарений. Вони зупинилися на березі. Старий чоловік і хлопчик вивантажували з кузова граблі й заплічника.

Мет зіскочив на землю.

— Дякую, — сказав він.

— Готель, — промовив хлопчина, махнув рукою у бік пляжу. Там виднівся ряд освітлених смолоскипами бунгало. Хлопчик та старий рушили у протилежному напрямку, де вже працювало кілька чоловік, які згрібали водорості з берега на велику купу.

Мет ішов до світла бунгало, його взуття наповнилося піском. Проминув кілька хатин і дерев’яну платформу з тікі-баром на ній. На вивісці значилося «MI AMOR». Він ішов далі, минаючи огороджені парканами котеджі та вілли. Доріжка вела до готелю, темного і мовчазного. Ніхто б не навідався туди до самого ранку.

Мет сів на шезлонг і втупився поглядом в океан перед собою. Він раптом відчув біль від подряпин на руках та обличчі, важку втому від пережитих поневірянь. Оглянувши порожній пляж, він підвівся, потягнувся, потім роздягнувся до трусів. Чимдуж рвонув у воду і пірнув, сам здивувавшись, що не відчуває звичайних дрижаків від холодної води. Вона більше нагадувала теплу ванну. Затим він ліг на спину і погойдувався під звуки хвиль, намагаючись приглушити біль, що розривав серце, — лежав, аж поки на небокраї не з’явилася жовтогаряча стрічка. «Сподіваймося, сьогоднішній день видасться кращим», — подумав він. Та й куди вже гірше? Він піде до поліцейського відділку, зустрінеться із сеньйором Ґетьєресом, підпише документи і повернеться додому. Що за чортівня! Він згадав Генк, страх на її вродливому личку. Відчув порожнечу в душі, плутанину в думках, ніби усі події минулої ночі були лише страшним сном.

Дуже страшним сном.

Розділ 26. Меґі Пайн

Раніше

Меґі прокинулася від страху і якогось гучного гамору. Вона встала з ліжка і пішла подивитися, звідки лунає той гамір. Вийшовши до коридору, вона побачила абияк покинуті на підлозі дві валізи. Третя якраз випала з отвору в стелі.

Потім в отворі з’явилися ноги батька, він поволі спустився по драбині. В його очах дівчинка прочитала дивне збудження.