Скільки безсонних ночей минуло в її житті, коли вона все думала про ту зловісну для її родини вечірку, що сталася сім років тому! Що трапилося в ту ніч? Невже Дені й Шарлот справді люто посварилися? Чому вони розлучилися, коли до будинку увірвалися поліцейські, щоб розігнати незаконне зборище? І чому Дені майже нічого не пам’ятав? Меґі не дозволили бути присутньою на судових засіданнях у справі Дені, адже на той час їй було тільки десять років. Але згодом вона ознайомилася з усіма протоколами.

ПРОКУРОР: — Ви були на вечірці?

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Так.

ПРОКУРОР: — Удома в Кайла Брауна?

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Так.

ПРОКУРОР: — О котрій годині ви звідти пішли?

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Я не пам’ятаю. Я забагато випив. Я відключився.

ПРОКУРОР: — Ви втекли, коли прибула поліція?

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Я не пам’ятаю, можливо.

ПРОКУРОР: — Ви посварилися з Шарлот на вечірці.

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Ні.

ПРОКУРОР: — Вона сказала вам, що вагітна, і ви влаштували бійку.

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Ні!

ПРОКУРОР: — Якщо ви нічого не пам’ятаєте, як ви можете бути в цьому певні?

Хтось торкнувся її плеча, і Меґі озирнулася, вважаючи, що то повернулася Гарпер. Але то був він.

— Привіт, — промовив Ерік, — отже, в тебе вийшло.

Очевидно, він тут уже давненько. Очі замутніли від випитого, язик заплітався.

Вона збентежено усміхнулася, не знаючи, що сказати.

— Ходімо зі мною, — сказав він і потягнув її за руку.

Через хвилину вона вже цілувалася з ним у пральні. Від нього тхнуло пивом і перегаром, а вона ніяк не могла відірвати очей від купи брудної білизни, скиданої до кошика на сушарці. Вона відсахнулася.

— Що не так? — пробелькотів неслухняним язиком Ерік.

— Нічого. Але я якось не так це собі…

Він ухопив її за руки, притиснув до стіни. Грубо запхав язика їй у рот. Однією рукою міцно тримав її обидві руки за зап’ястя над головою. Другою обмацував їй груди.

— Припини, — промовила Меґі, пручаючись.

Але він і не думав. Він міцно утримував її за руки. Пальці його великої руки кліщами стискали її зап’ястя. Їй було дуже боляче і страшно. Друга рука вже спустилася нижче і розстібала ґудзик на її штанях. Меґі охопила паніка.

Вона поглянула йому в очі. І не побачила нічого схожого на те, що розгледіла раніше, у Центрі.

У них було порожньо і темно.

Щось хиже, як у вовка.

— Я сказала: припини!

Її знову накрило хвилею страху. Справджувалися найжахливіші перестороги її батька — втілення усіх хвилювань і страхів чоловіка, що вже втратив одну дитину, а другої втрати не зміг би пережити. Вона так його підвела й розчарувала. Вона сама винна.

Але від усіх переживань батька за своїх дітей була й певна користь. Він зробив усе можливе, щоб його діти, зустрівшись із небезпекою, із монстром, були готові дати відсіч. Курси із самозахисту, рольові ігри, підготовка до поводження у критичних ситуаціях.

Меґі змусила себе заспокоїтися.

— Не поспішай, — промовила вона, цього разу значно м’якішим тоном, — я і так тобі дам, то навіщо так гарячкувати? Зніми сорочку.

Він звільнив її руки, прибрав руку з її талії, непевними рухами здер із себе сорочку і кинув на підлогу. Несподівано для Меґі він розстібнув ґудзики своїх штанів, і вони впали на підлогу навколо його черевиків.

— Доторкнися до нього, — сказав він. Від його перегару її нудило.

Меґі намагалася не втрачати самоконтролю. Поклала руки на його бугристі від мускулів плечі. Спокусливо поглянула йому в очі, стараючись не показувати свого страху.

— Ну, якщо це те, чого тобі хочеться…

Вона легенько відхилилася назад, ніби збираючись опуститися на коліна, і тіло Еріка здригнулося від збудження.

Вона міцно вчепилася в його плечі, користуючись ними як опорою, і щосили вдарила йому коліном між ногами.

Ерік зігнувся удвоє і завив. Меґі штовхнула його. Він заплутався у штанях і впав на підлогу посеред пральні.

Він загорланив, обливаючи її прокльонами, а вона відчинила двері й побігла.

Розділ 13

У машині дорогою додому сльози струмками бігли по щоках Меґі. Після викиду в кров неймовірної дози адреналіну вона відчувала щось на зразок емоційного виснаження. Злість на Еріка. І на саму себе за свою дурість.

— Поговори зі мною, — просила Гарпер. Вони сиділи разом на задньому сидінні. Керував машиною хтось із друзів Гарпер, кого Меґі не знала.

Меґі витерла очі. Вона все ще схлипувала.

— Що він тобі зробив? — допитувалася Гарпер. — Богом клянуся, я йому…

— Мені не хочеться про це говорити.

— Бач, яке бидло!

— Годі. Зі мною все добре. Я просто хочу додому.

— Ти ж збиралася ночувати у мене!

— Я просто хочу додому.

Гарпер пояснила подрузі, яка керувала автівкою, куди їхати. Вони їхали приміськими дорогами, Меґі мовчки дивилася перед собою, дозволивши Гарпер обзивати Еріка останніми словами. Нарешті вони зупинилися перед будинком Пайнів.

— Напишеш мені повідомлення, — попросила Гарпер, коли Меґі відстебнула пасок безпеки.

— Помітно, що я плакала? — запитала Меґі: вона непокоїлася, що батько почне її розпитувати, якщо він іще не спить.

Гарпер витерла їй сльози з очей:

— Мені справді дуже шкода.

— Це не твоя вина, — відповіла Меґі й вислизнула з машини.

«Я сама в усьому винна», — додала вона спокійно вже про себе.