Від отого варнякання Маркуса несподівано охопила тривога. «Зрозумієш. І здивуєшся». Це скидалося на пророцтво.

— Хто ти? — запитав старий.

— Спершу я був священником, а тепер — уже ні, — відповів він щиро.

Якось безглуздо берегти секрети від того, хто помирав. Кропп засміявся, але той сміх відразу перейшов у кашель.

Потім він продовжив:

— Хочу тобі дещо передати…

— Нічого мені від тебе не треба.

Але Кропп не звернув уваги на його слова, через силу простягнув руку до тумбочки. Узяв складений аркуш картону й передав Маркусові.

— Зрозумієш. І здивуєшся, — повторив він.

Маркус неохоче прийняв подарунок Кроппа й розгорнув його.

То була мапа.

План Рима, на якому червоним було нанесено маршрут, що розпочинався від Віа-дель-Манчино й закінчувався на П’яцца-ді-Спанья, під славнозвісним сходами Трініта-деї-Монті.

— Що тут?

— Кінець твоєї казки, хлопчику без імені.

Кропп знову надів кисневу маску на рота й заплющив очі. Маркус постояв ще хвилину, спостерігаючи за тим, як піднімається та опускається його грудна клітка, і вирішив, що з нього годі.

Той старий скоро помер би. Самотнім, як на те й заслуговував. Ніхто не міг його врятувати, навіть сам Кропп у пориві останнього покаяння. А пенітенціарій не був упевнений, що готовий вислухати його гріхи й надати прощення в останній сповіді.

А тому він відійшов від смертного ложа з наміром назавжди покинути той будинок. Перед очима постало зображення зі старої пожовклої світлини.

Батько разом з власними дітьми-близнятами. Анатолій Агапов, який тримав за руку Віктора, але не Ганну.

Чому, якщо, за словами домоправительки родини, чоловік більше любив саме її?

Настав час піти туди, де все почалося. Вілла Агапова чекала на нього.

6

Сандра вже протягом двох годин не відводила погляду від телефона.

Коли вона була підлітком, часто так чинила: сиділа й молилася, щоб хлопець, який їй подобається, подзвонив. Концентрувала на ньому всю свою увагу, довірившись силі погляду та сподіваючись, що той телепатичний поклик примусить об’єкт кохання підняти слухавку й набрати її номер.

Ніколи не спрацьовувало. Але Сандра вірила досі, хоча тепер причина була інша.

Подзвони, ну ж бо, подзвони!..

Вона сиділа в кабінеті Космо Бардіті, в клубі SX. Сандра виконала всі інструкції пенітенціарія і прийшла до дружини Бардіті додому.

Жінка готувалася до від’їзду, збиралася їхати до аеропорту з дволітньою донькою. Ще кілька хвилин, і Сандра її вже не застала б.

Сандра не сказала їй, що вона з поліції, і пояснила, що її прислав Маркус. Дружина Бардіті спершу поставилася до неї з недовірою, хотіла якомога швидше покласти край цій історії. І її можна було зрозуміти, адже вона боялася за свою дитину. Та коли Сандра пояснила, що над іншою жінкою — можливо, повією — нависла небезпека, вона наважилася на співпрацю.

Поліціянтка зрозуміла те, чого пенітенціарій, можливо, не розгледів: у жінки Бардіті теж минуле було нелегке. Можливо, вона його соромилася й назавжди перегорнула ту сторінку, але ще не забула, що це, коли тобі конче потрібна допомога, а ніхто не хоче простягнути руку підтримки. А тому вона взяла записну книжку чоловіка й почала обдзвонювати всіх його знайомих. Своїм співрозмовникам казала те саме: якщо хтось знає дівчину, замішану в убивстві в Сабаудії, вона хоче передати їй просте повідомлення.

Її шукає чоловік, який ладен допомогти, що аж ніяк не передбачало втручання закону.

Більше жінка нічого не могла зробити для Сандри. Відразу по тому вони перебралися до кабінету в клубі SX, бо в повідомленні зазначили загальновідомий та надійний номер клубу. Для можливої зустрічі те місце теж було бездоганне.

Відтоді почалося довге очікування Сандри перед німим телефоном.

Дружина Бардіті, звісно, захотіла піти з нею. Вона довірила донечку сусідці, тому що після чоловікової смерті й ногою не ступала до клубу, який досі залишався зачиненим.

Отже, щойно вони увійшли до кабінету Космо, їм у ніс ударив різкий сморід, і жінка із жахом помітила, що на столі та на підлозі ще досі видно було великі засохлі темні плями: сліди крові та інших рідин тіла, які чоловік втратив після пострілу в голову. Смерть відразу класифікували як самогубство, отже слідчі зняли лише стандартні докази та проби на місці. Навіть тепер можна було помітити залишки хімічних реагентів. Тіло прибрали, однак ніхто нічого не вимив. Для цього існували спеціалізовані фірми; вони використовували особливі засоби, за допомогою яких могли видалити будь-які сліди, що нагадували про скоєний у цьому місці жорстокий злочин. Утім Сандра знала з власного досвіду, що родичам покійного доводилося повідомляти про можливість довірити прибирання третім особам, бо самі вони нездатні були таке второпати. Може, тому що горе затуманювало їхні голови або ж вони просто не знали, що ці дії автоматично покладаються на когось іншого.