Читаем Код Да Вінчі полностью

Мюррей-хілл-плейс — нова штаб-квартира і діловий центр «Опус Деї» — розташований у Нью-Йорку на Лексінґтон-авеню, 243. Це — вежа площею 133 000 квадратних футів і вартістю понад 47 мільйонів доларів, викладена червоною цеглою і вапняком, який добувають у штаті Індіана. Спроектували цю споруду архітектори з фірми «Мей і Пінска», і в ній налічується понад сто спалень, шість їдалень, є бібліотеки, вітальні, конференц-зали й офіси. На третьому, дев’ятому і шістнадцятому поверхах є каплиці, оздоблені різьбленими орнаментами й мармуром. Увесь сімнадцятий поверх відведено під приватну резиденцію. Чоловіки заходять у будівлю крізь головний вхід на Лексінґтон-авеню. Жінки ж послуговуються входом із бокової вулиці і, перебуваючи всередині, постійно відокремлені від чоловіків «акустично й візуально».

Трохи раніше цього ж вечора власник розкішних апартаментів у пентхаусі єпископ Мануель Арінґароса спакував невеличку подорожню сумку і перевдягнувся в традиційну чорну рясу. Зазвичай він підперезувався пурпуровим паском, але сьогодні мав намір подорожувати серед простого люду, тож волів не привертати уваги до свого високого рангу. Лише дуже пильне око могло помітити в нього єпископський перстень з чотирнадцятикаратного золота з пурпуровим аметистом в оточенні великих діамантів і з ручною аплікацією у вигляді митри. Перекинувши сумку через плече, він подумки проказав коротку молитву, вийшов зі своїх апартаментів і спустився у вестибюль, де на нього чекав водій, готовий відвезти до аеропорту.

І ось тепер на борту авіалайнера, що прямував комерційним рейсом до Рима, Арінґароса дивився в ілюмінатор на темні води Атлантики. Сонце вже зайшло, проте єпископ знав, що його зірка от-от зійде. «Сьогодні ми виграємо цю битву», — думав він, дивуючись, що лише кілька місяців тому почувався цілком безпорадним перед ворогом, який погрожував знищити його імперію.

Єпископ Арінґароса був найвищим керівником «Опус Деї», і останні десять років життя він присвятив поширенню ідей «Божої справи» — так дослівно перекладається Opus Dei. Це релігійне братство, яке 1928 року заснував іспанський священик Хосе Марія Ескріва, пропагувало повернення до традиційних католицьких цінностей і закликало своїх членів приносити великі жертви заради Божої справи.

Традиціоналістська ідеологія «Опус Деї» зародилася в Іспанії ще перед режимом Франко, але лише після опублікування 1934 року книжки Хосе Марія Ескріви із назвою «Шлях», яка давала 999 порад, як присвятити життя Божій справі, почалась її тріумфальна хода світом. І тепер, коли вже розійшлося понад чотири мільйони примірників «Шляху», перекладеного сорока двома мовами, організація «Опус Деї» стала потужною силою. Її резиденції, навчальні центри і навіть університети можна було побачити чи не в кожному великому місті на планеті. «Опус Деї» зростала шаленими темпами і була найкраще фінансованою католицькою організацією в світі. Прикро, але, як визнавав Арінґароса, в епоху релігійного цинізму, популярності сумнівних культів і таких самих сумнівних проповідників, що віщали з телевізійних екранів, влада й багатство «Опус Деї» дедалі частіше викликали безпідставні підозри.

— Багато хто називає «Опус Деї» культом промивання мізків, — часом заявляли йому репортери. — Інші кажуть, що ви ультраконсервативне таємне християнське товариство. То хто ж ви насправді?

— «Опус Деї» — ні те, ні інше, — терпляче відповідав єпископ. — Ми належимо до Католицької Церкви. Ми братство католиків, які передусім прагнуть якнайсуворіше дотримуватися католицької доктрини в повсякденному житті.

— Чи вимагає Божа справа обітниці утримання, збору церковної десятини, покути самобичуванням і ношення волосяниці?

— Усе це стосується лише невеличкої частки членів «Опус Деї», — казав Арінґароса, — Є декілька рівнів служіння Господові. Тисячі членів «Опус Деї» одружені, мають родини і чинять діяння Божі в своїх громадах. Інші обирають аскетичний, самітницький спосіб життя в наших резиденціях. Кожен робить цей вибір сам, однак всі члени «Опус Деї» мають спільну мету: зробити світ кращим через служіння Божій справі. Хіба це не чудова мета?

Утім, переконати когось у такий спосіб вдавалося рідко. Засоби масової інформації завжди тяжіли до скандалів, а в «Опус Деї», як і в більшості великих організацій, теж було кілька заблудлих душ, що кидали тінь на все братство.

Два місяці тому в одному університеті на Середньому Заході членів «Опус Деї» спіймали на тому, що вони роздавали неофітам мескалін. Цей наркотик створює відчуття ейфорії, яке новачки помилково вважали релігійним екстазом. Ще один студент університету носив свою волосяницю з шипами більше від рекомендованих двох годин на день і заніс собі мало не смертельну інфекцію. Не так давно у Бостоні один молодий банкір, що втратив інтерес до життя, вчинив самогубство, перед цим відписавши все майно «Опус Деї».

«Заблудлі вівці» — так думав про них єпископ Арінґароса і щиро їх жалів.