Проте найбільше скомпрометував організацію розвідник ФБР Роберт Ханссен, судовий процес над яким набув широкого розголосу. Це був один із найавторитетніших членів «Опус Деї», і він виявився сексуальним збоченцем. На суді з’ясувалось, що цей чоловік встановив у власній спальні приховані відеокамери, а потім показував друзям плівку, на якій займався коханням із дружиною.

— Навряд чи це відповідна розвага для істинного католика, — зауважив суддя.

Усі ці сумні випадки частково сприяли утворенню нової організації, що спостерігала за «Опус Деї», — її назвали Мережею інформування про «Опус Деї». На її вебсайті можна було почитати страшні розповіді колишніх членів «Опус Деї», які попереджали про небезпеки, пов’язані зі вступом до братства. І засоби масової інформації дедалі частіше називали «Опус Деї» «Божою мафією» чи «культом Христа».

«Ми боїмося того, чого не розуміємо», — подумав Арінґароса. Цікаво, чи уявляють ці критики хоча б приблизно, скільки життів збагатило братство? Воно мало повну підтримку й благословення Ватикану. «Опус Деї» перебуває під опікою самого папи римського!

Однак нещодавно братство зіткнулось із набагато потужнішою силою, ніж засоби масової інформації... з несподіваним ворогом, від якого Арінґароса аж ніяк не міг сховатися. П’ять місяців тому статус-кво було порушено, і Арінґароса досі не міг отямитися від удару.

— Вони не знають, з ким затіяли війну, — прошепотів сам до себе Арінґароса, задивившись крізь ілюмінатор на темний океан. На мить його погляд затримався на власному відображенні — темне довгасте обличчя, на якому виділявся розплющений кривий ніс. Ніс йому зламали ще в Іспанії, коли він був молодим місіонером. Але ця фізична вада сьогодні мало що значила. Арінґароса жив передусім у духовному, а не в матеріальному світі.

Лайнер пролітав над узбережжям Португалії, коли раптом завібрував мобільний телефон, захований у складках ряси. Хоч під час польотів заборонялося користуватись мобільними телефонами, Арінґароса знав, що цього дзвінка він ніяк не може пропустити. Лише одна людина на світі знала цей номер — та сама, що надіслала Арінґаросі цей телефон.

— Слухаю, — тихо мовив у трубку єпископ.

— Сайлас знайшов наріжний камінь, — повідомив співрозмовник. — Він у Парижі. У церкві Святої Сульпіції.

Арінґароса вдоволено усміхнувся.

— То ми зовсім близько.

— Можемо добути його негайно. Але нам потрібний ваш вплив.

— Так, звичайно. Кажіть, що я маю зробити.

Коли Арінґароса вимкнув телефон, його серце несамовито калатало. Він знову виглянув у пітьму ночі, відчуваючи свою мізерність порівняно з тими подіями, які сам зініціював.

За п’ятсот миль від нього альбінос на ім’я Сайлас схилився над мідницею і змивав кров зі спини, спостерігаючи, як у воді розходяться червоні плями. «Очисти ісопом мене — і буду я чистий, — бурмотів він слова молитви. — Обмий Ти мене — і я стану біліший від снігу»⁸.

Сайлас ще ніколи в житті не відчував такого гострого збудження. Це було дивно і водночас радісно. Минулі десять років він свято дотримувався законів «Шляху», намагався очиститись від гріхів... повністю змінити своє життя... викреслити з пам’яті насильство, до якого вдавався в минулому. І раптом сьогодні все це повернулося. Ненависть, з якою він так довго й наполегливо боровся, знову пробудилася. Він був приголомшений тим, як швидко його минуле знову вигулькнуло назовні. А з ним, звісно ж, відновилися і його навички. Хоч і призабуті, вони могли ще послужити.

Ісус учить нас миру... любові... Він відкидає насильство. Так Сайласа вчили від самого початку, і слова ці знайшли відгук у його серці. Але тепер саме це вчення Христа Його вороги погрожують знищити. Хто погрожує Богові мечем, від меча загине. Від меча стрімкого й нещадного.

Два тисячоліття воїни Христа захищали свою віру від тих, хто намагався її знищити. Сьогодні Сайласа покликано до зброї.

Його рани трохи підсушились, і він накинув довгополу рясу з каптуром. Найпростішого покрою, з грубої темної шерсті, на її тлі чітко вирізнялися його неймовірно білі руки й волосся. Підперезався мотузкою, надів каптур на голову і надав змогу своїм червоним очам помилуватися відображенням у дзеркалі. Коліщата подій закрутилися.

Розділ 6

Протиснувшись попід ґратами, Роберт Ленґдон опинився біля входу до Великої галереї. Було враження, наче він зазирає в пащу довгого й глибокого каньйону. По обидва боки галереї височіли голі стіни на тридцять футів, верх їх танув у пітьмі. Червонувате сяйво нічних ламп сочилося з плінтусів і кидало чудернацькі відблиски на безцінні полотна да Вінчі, Тиціана і Караваджо, що звисали зі стелі на спеціальних дротах. Натюрморти, біблійні сцени й пейзажі висіли поряд із портретами знаті та відомих політичних діячів.