Читаем Код Да Вінчі полностью

Коли вони спустилися нижче від рівня землі, Ленґдон насилу поборов мандраж. Товариство Фаша анітрохи не заспокоювало, а в самому Луврі цієї миті було темно й страшно, як у могилі. Сходами м’яко стелилося світло від крихітних вмонтованих лампочок, як у проході в кінотеатрі. Ленґдон чув, як кожний його крок відлунює під скляним склепінням. Подивившись угору, він побачив за прозорим дахом мерехтливі відблиски водограїв, що танули в темряві.

— Як вона вам? — запитав Фаш, задерши вгору масивне підборіддя.

Ленґдон зітхнув, він надто втомився, щоб далі грати в ігри.

— Ваша піраміда чудова.

— Шрам на обличчі Парижа, — сердито пробурчав Фаш.

«Один — нуль на його користь». Ленґдон відчував, що Фаш — людина, якій важко догодити. Цікаво, подумав він, чи знає капітан, що на настійну вимогу президента Міттерана цю піраміду збудовано рівно з 666 скляних панелей — дивне прохання, яке дуже любили обговорювати противники колишнього президента, адже 666 уважають числом сатани.

Ленґдон вирішив не порушувати цієї теми.

Вони спустилися ще глибше й опинились у підземному холі. У напівмороці важко було визначити справжні розміри цього приміщення. Побудоване на глибині п’ятдесяти семи футів під землею, воно займало 70 000 квадратних футів і нагадувало якийсь безкінечний ґрот. Стіни й підлога були викладені мармуром теплих вохряних тонів, що пасували до жовтувато-золотистого кольору наземного фасаду Лувру, й удень тут було світло та людно. Однак зараз у цьому підземеллі було темно і порожньо, і воно більше скидалося на холодний склеп.

— А де штатні охоронці музею? — поцікавився Ленґдон.

— En quarantaine6, — Фаш сказав це таким тоном, наче Ленґдон піддавав сумніву надійність його команди. — Зрозуміло, що сьогодні в музей проникнув хтось, хто не мав на це права. І тому всі нічні охоронці Лувру перебувають зараз в іншому крилі, там їх допитують. Цієї ночі відповідальність за безпеку музею взяли на себе мої агенти.

Ленґдон кивнув і піддав ходи, намагаючись не відставати від Фаша.

— Як близько ви були знайомі з Жаком Соньєром? — запитав капітан.

— Взагалі не знайомі. Ми жодного разу не зустрічалися.

Фаш здивувався:

— То сьогодні ввечері ви мали зустрітися вперше?

— Так. Ми домовились зустрітися на рецепції в Американському університеті відразу після моєї лекції. Я чекав, але він так і не з’явився.

Фаш щось записав у блокнот. Вони рушили далі, і Ленґдон мигцем помітив менш відому піраміду Лувру — La Pyramide Inversée — величезний світильник у формі перевернутої піраміди, що звисав зі стелі, наче сталактит. Фаш жестом запросив Ленґдона піднятися на кілька сходинок, що вели до входу в тунель під склепінням. Над входом висіла вивіска з написом «ДЕНОН». Так називалося крило Лувру, де були найзнаменитіші експонати.

— Хто запропонував зустрітися? — несподівано запитав Фаш. — Ви чи він?

Питання здалося дивним.

— Месьє Соньєр, — відповів Ленґдон, входячи до тунелю. — Його секретарка зв’язалася зі мною кілька тижнів тому електронною поштою. Вона написала, що куратор довідався про те, що я збираюся до Парижа з лекцією, і хоче скористатися цією нагодою, аби поговорити зі мною про щось.

— Про що саме?

— Не знаю. Думаю, йшлося про мистецтво, адже в нас були схожі інтереси.

Фаш начебто не дуже вірив.

— Ви й справді не уявляєте, якою була мета вашої зустрічі?

Ленґдон не уявляв. Тієї миті йому було цікаво, що міг хотіти від нього Соньєр, але розпитувати було якось незручно. Цей славетний знавець мистецтва був визнаним самітником і дуже мало з ким зустрічався. Ленґдон просто зрадів нагоді поспілкуватися з ним.

— Але ж, месьє Ленґдон, може, ви хоча б здогадуєтесь, про що наша жертва хотіла говорити з вами того вечора, коли сталося вбивство? Це може бути важливо.

Ленґдон відчув підтекст запитання, і йому стало незатишно.

— Справді не уявляю. Я не питав. Просто вважав за честь отримати запрошення від такої людини. Я захоплююся працями Соньєра. Часто користуюсь його книжками на лекціях.

Фаш знову щось записав у блокнот.

Вони вже були на півдорозі до крила «Денон», і в кінці тунелю Ленґдон побачив два ескалатори, обидва простоювали без руху.

— Отже, ви мали схожі інтереси? — запитав Фаш.

— Так. Увесь минулий рік я працював над книжкою, що пов’язана з головною сферою наукових інтересів месьє Соньєра. І дуже сподівався на його світлу голову.

Фаш подивився на нього:

— Перепрошую?

Очевидно, фраза не перекладалася дослівно.

— Я мав надію довідатися, що він думає на цю тему.

— Розумію. І що ж це за тема?

Ленґдон завагався, не певний, як краще пояснити.

— Рукопис, по суті, присвячений іконографії поклоніння богині — тобто концепції святості жіночого начала. А також художнім образам і символам, що пов’язані з цим.

Фаш пригладив волосся м’ясистою рукою.

— І Соньєр знався на цьому?

— Як ніхто інший.

— Розумію.