— Франческа. Вона просто неймовірна. Частина, де вона краде рубін з бабусиного намиста і заміняє його на скло зі свого розбитого медальйона, який подарувала їй покійна мати і якого та отримала в подарунок від чоловіка, якого кохала до Шагріна... просто фантастика, і не сама ідея, а те, як ти її подав, як майстерно... Той хлопець, якого колись любила мати, а тепер ми розуміємо, що Шагрін може мати якесь відношення до його смерті... Класно!

— Дякую.

— Шар за шаром.

— Дуже вдала назва.

— Дякую.

— Добре. Ну, якщо ти готовий, я сьогодні ж пере даю роман «D&A», і він іде в роботу.

— Готовий.

— Чудово. Як кажуть на чортовому колесі, поїхали!

Глава сорок шоста

видавництві «Криваву ніч» одностайно схвалили і вирішили прискорити процес, щоб устигнути до пляжного сезону. Форсувати графік можна було і тому, що рукопис майже не потребував редагування. Редактор написав Пфефферкорну, що, крім кількох ляпів, виловлених при вичитці макету, текст був «дуже близький до ідеального». Про ці ляпи Сейворі попередив Пфефферкорна заздалегідь. «Якщо не буде правок,— сказав він,— буде дуже підозріло». Пфефферкорну, щоправда, здавалося, що і з тими правками все дуже підозріло, але видавнича машина складалася із багатьох частин і рухалася з такою швидкістю, що ніхто не наважився зіпсувати операцію, запитавши, чому книжка краща, ніж очікувалося.

Спостерігаючи, як «Кривава ніч» просувається до друку, він відчув дивне задоволення. Це не той роман, який він мріяв написати, але і не халтура, і його є за що похвалити, бо саме він заклав фундамент, що дозволив «Хлопцям», як їх називав Сейворі, оживити особисте життя Гаррі Шагріна. Він отримав хобі — гру у «Скраббл». Його дочка, що мимохідь згадувалася в першому романі, зіграла більшу роль. (Пфефферкорн перетворив Стаппового сина на дівчину). Колишній геній-математик перетворилася на наркомана-домушника із золотим серцем і діркою в душі, в тому місці, де бракувало батькової любові. У фінальній сцені Франческа так кричала, коли Шагрін ніс її до реанімації, що будь-хто пустив би сльозу. Пфефферкорн стривожено спіймав себе на тому, що і в самого стиснуло горло, коли читав. Як правило, письменники ставляться до своїх персонажів сентиментально. Ключове слово — своїх. Ці персонажі належали йому так само, як і Віллу. Як Дік Стапп або Гаррі Шагрін, Пфефферкорн був людиною, яка не дозволяла емоціям затьмарювати розум. У нього була місія. Обов’язок кликав.

Глава сорок сьома

т тільки не знав він, що то за місія, а обов’язок — відіслати роман, сісти і дозволити подіям відбуватися — виявився набагато важчим, ніж він уявляв. Попри все це, він намагався зробити те, що вважав за неможливе: він хотів видати книгу, яка б змінила світ. Це могла б бути велика зміна. А може, й маленька. Це могла бути така зміна, яку б він схвалив, політична або моральна. А може, й ні. Він і гадки не мав і мучився від думки, що продав свою душу. Він дивувався собі. Ніколи не був активістом. Навіть за студентських років його виступи були переважно художніми, ніж політичними. Більш того, він вирішив — хибно, як виявилося,— що душа його вже йому не належала, він продав її з крадіжкою першого рукопису. Щоб подолати тривогу, він перебрав усі вигоди, що отримав у результаті угоди з Сейворі. В шию йому більше не дихали агент, редактор та видавці. Він зміг оплатити будинок, який хотіла дочка. Це вже чогось варто, чи не так? До того ж, цілі місії необов’язково мають бути неприємними. Просто йому нічого невідомо. Та совість не вгавала. Наближалася дата виходу книжки з друку, і він відчув, що задихається від безпорадності.

Поїхав до центру міста зустрітися з Сейворі.

— Я хочу знати зміст послання.

— Це не важливо.

— Для мене важливо.

— Ти навчишся жити з невизначеністю,— сказав Сейворі.

— Знову Злабія, чи не так? Хоча б це мені скажіть.

— Білл ніколи не питав,— відповів Сейворі.— І краще, якщо і ти не будеш.

— Я не Білл.

— Тебе мучать докори сумління,— сказав Сейворі.— Цього можна було очікувати. Ти маєш пам’ятати, що влада керується найкращими інтересами.

— Але я їм не вірю.

— Вам, клятим дурням, завжди потрібно тягнути все до бісового комітету з етики. Чи не вважаєш ти нас гіршими за нацистів, що хвилювалися, як би не зачепити почуття людей? Іди додому, Арті. Купи собі годинника.