Ось вони: він і Вілл, П’яцца Навона, на спинах у тіней великі рюкзаки. Влітку після закінчення коледжу вони подорожували Європою. Залізничний квиток тоді коштував вісімдесят п’ять доларів. За обох заплатив Білл, та ще й за авіаквитки, витративши гроші, які отримав від бабусі з дідусем як подарунок на честь закінчення. Бабуся з дідусем? Чи Хлопці? Може, Білл їх уже тоді знайшов? Тепер Пфефферкорн не дізнається. Відстежуючи свої спогади, він почав сумніватися. Він пригадав ніч у берлінському хостелі (тоді то був іще Західний Берлін), як розплющив очі і побачив, як Білл виходить із кімнати о другій ночі. Наступного дня приятель божився, що у нього було безсоння. «Вийшов прогулятися». Пфефферкорн пригадав, і його знову охопили сумніви. Берлін! І щасливі спогади про місто поблякли. Він зігнувся, немов отримав удар у живіт. Боляче було дихати. Урешті-решт він став на коліна і потягнувся за іншим фото. Шкільний випускний. Гофровані манжети і темно-сині смокінги. Сяючі розчервонілі обличчя. Але сумніви нікуди не ділися. Він сумнівався у всьому. Пам’ять вибухнула. Взяв іще одну світлину, сталося те ж саме. Іще одну, і ще. Частина за частиною, його історія зникала. Папуга, що жив у них у квартирі, і умів лаятись. Подорож на байдарках з юними дружинами. Перший раз, коли Білл узяв на руки його доньку. Він знав, що час зупинитись. Що так він знищує себе. Але зупинитися не міг, доки сонце не піднялося. Передивився всю коробку, і тепер усе його життя лежало в черепках. Йому здавалося, що горе його вб’є, але він лишився живим і плакав. Не за смертю друга, за смертю дружби. Плакав за другом, якого ніколи не мав.

Глава п’ятдесята

вторський тур на підтримку «Кривавої ночі» був більшим і вигадливішим, ніж тур на підтримку «Кривавих очей». Він відвідав більше міст. Літав першим класом. Зупинявся в шикарних готелях, один з яких привітав його квітами, фруктами і зменшеною копією його роману з шоколаду і глазурі. Він сфотографував на мобільний.

Єдине, що не змінилося з першого туру,— медіа-ескорт, що супроводжував його всю дорогу. Це були привітні привабливі жінки від тридцяти п’яти до шістдесяти років, які любили читати. В кожному аеропорті хтось уже чекав на нього біля видачі багажу з примірником книжки в руках. Жінка посміхалася і говорила, як приємно знову з ним зустрітися. Цілий ранок вона возила його по місцевих книгарнях і чекала, доки він підпише книги. За обідом вона ойкала над світлиною дочки Пфефферкорна у весільній сукні. Після цього він підписував іще книжки, а потім мав дві години перерви, щоб прийняти душ і поголитися в готелі. Ввечері за ним заїжджав медіа-ескорт, і вони їхали на зустріч із читачами. Наступного ранку жінка з’являлася іще до сходу сонця, щоб відвезти його на літак. Ці жінки робили жахливу рутину більш гуманною, і Пфефферкорн був їм дуже за це вдячний.

До того ж, усі були щиро оптимістичні: на кожній зустрічі було повно народу. Видавці плакалися, що люди читають менше і менше художньої літератури, та й ті, що читають, старішають. Через кілька років, прогнозували видавці, ринку для літератури не лишиться. Дивлячись на своїх таких різних фанатів, Пфефферкорн вирішив, що все не так уже й погано.

Він відповідав на питання.

— Що надихнуло вас на цю книгу?

Пфефферкорн сказав, що одного дня у нього просто з’явилася ідея.

— Чи багато дослідницької роботи доводиться виконувати?

Він намагається звести її до мінімуму.

— Що чекає Гаррі Шагріна далі?

Пфефферкорн відповів, що не хоче псувати несподіванки.

Щовечора він повертався до номера геть виснажений. Замовляв вечерю, перевдягався в халат, і починалася найболючіша частина дня — читання газет.