Читаем Знахар полностью

– Капітане чоловік, – бо саме так вона до нього пустотливо зверталася, – прошу тебе, зроби ласку своїй старій дружині, а коли прийде та Криська з Пакулів, вислухай бабу і вдай, нібито їй допомагаєш.

Він піддався.

У Криськи були мігрені, які він завжди коментував своїй дружині так: "У графині Потоцької може бути мігрень, але у цієї просто кабак гуде". Цього разу він запросив жінку до кімнати та благоговійно поклав руки їй на чоло. Та відскочила, коли відчула тепло, але зрештою піддалася терапії. І, як на щастя, голова відразу перестала боліти. Змова, не більше того, бо його дружина не любила залишати нічого напризволяще — раніше вона запропонувала подрузі каву з розчиненим трамадолом. Треба було допомогти. І це допомогло.

Після того все покотилося донизу. Сарафанне радіо в чистому вигляді. Однак, щоб не проколотися перед колегами, він приймав вдома лише подруг дружини, а та завжди частувала кавою з відповідним додаванням. Коли справа набрала обертів, він почав приймати бажаючих на дачі свого тестя, приблизно за півтораста кілометрів від Ниси. Ленцький опасався, що дізнаються колеги, не дай Боже, родина чи податкова. Ну, брав сотню за візит. Додамо, що бували дні, коли хворих було до півсотні. Кожен відчував тепло від рук, люди казали, що це допомогло. Дружина навіть почала вчитися Інтернету від онука, щоб слідкувати за думками. Його рекомендували, особливо при різного роду болях. Щоправда, кожному відвідувачу пропонували чай, каву чи компот із відповідним додатком. Так що допомагало.

І за це він тепер мав відповідати? А може, то дружки дізналися про аферу і вирішили пожартувати? Це єдине розумне виправдання цього фарсу, адже його не викрав якийсь ідіот-вбивця, щоб спалити на вогнищі!

Він перестав відчувати холод.

– Як я вже згадував, Лєш фон Хорнау був ощадливим, — продовжив незнайомець. – Сьогодні ти відчуєте це досить сильно, економія буде подвійною. По-перше, керуючись вченням Лєша, я вб'ю тебе не так, як це робилося в решті Європи. Тебе не спалять на вогнищі.

Ха! Уже було зрозуміло, що це жарт! Вб'є мене?

Де?!

Тут?! На березі Ниського озера? В двох кроках від набережних, пивних і дачних будинків? Нічого собі. Що ж, у хлопців не вийшло, жарт занадто швидко спалився. Йому хотілося кричати на все горло: "Сухар! Накришив!". Так вони кричали, коли хтось розповідав особливо невдалий анекдот або жарт з бородою. Адже тут будь-якої миті міг з’явитися перехожий.

Тим часом його друзяки продовжували погану, на його думку, виставу.

– Ти помреш так само, як відьми в Ниському князівстві. У вогні.

Принаймні мені буде тепло! – хотів той крикнути.

– Лєш сконструював спеціальну піч для відьом. Ідея полягала в тому, щоб заощадити час і деревину. Попередньо треба було приготувати паль, міцно вкопати його в землю, правильно наготувати дров, не дуже сухих, щоб відьма швидко не засмажилася, і не дуже мокрих, щоб не задихнулась. від диму. Багато роботи, великі витрати.

Справді, Ришард почав нудьгувати. І йому знову стало холодно.

– Тож у Нисі побудували піч з цегли, зверху решітка. Ось на чому ти, власне, і лежиш.

Йому стало тепло. Навіщо друзякам мурувати піч? Навіщо їм зв'язувати його дротом? Навіщо їм його розбирати? Зрештою, жарт також спрацював би, якби він був повністю одягнений.

– На жаль, оригінальної печі вже не існує, сьогодні там гіпермаркет. Але відтворювати це було цікавим заняттям, дозволь сказати. Особливо знаючи, що такий грішник, як ти, згорить на ньому. І тут ми підійшли до ще однієї економії. Не тільки знадобиться мало дров, я заощаджу гроші та втрачені надії для всіх, кого ти надурив. Оце справжня економія.

Ну і що тут думати? Жарт чи не дуже? Гадаю, що цей тип не вб'є, не спалить. Ніхто ж так не робить. Не в двадцять першому столітті, чорт забирай!

– Звичайно, в більшості випадків таку піч трактували як крематорій, попередньо відьом задушивши, так що спалювали лише спалювали тіла. Тож вони були своєрідними крематоріями. Згодом ідею вкрали німці, але це була не перша концепція, яку вони вкрали. Чи знаєш ти, що мило з людей вперше зварили французи під час Французької революції?

Він не знав. І він не знав, що буде далі. Тип почав його лякати.

– Однак не всіх вбивали перед тим, як покласти на решітку. Тих відьом, які не розкаювалися, спалювали живцем. Так буде і з тобою.

– Ухмммиии – було все, що він зміг крикнути на знак протесту.

— Саме так, — весело погодився незнайомець. – Пам’ятай, що добрий кат міг так розпалити багаття, що людина довго вмирала. Дуже довго.

– Хмммии, – пролунало з-за кляпа. Якщо це був жарт, то гаразд! Він понизився і зламався. Нехай все це, чорти його забирай, скінчиться!

– У випадку з відьомською піччю добрий кат використовував тільки дуже сухі дрова і клав їх на самий низ. Вогонь був достатньо сильним, щоб шкіра засудженого тріснула, м’ясо підсмажилося, а мозок зварився в кістках. Але від диму потерпілий не помирав. Дрова були висушені та бездимні. Ось як все це міг приготувати добрий кат.

– Иихуу!

– Ти питаєш, чи я хороший кат?

– Хммммму!

– Я найкращий.

– Гммммммммм!