Читаем Знахар полностью

– Як хочеш. – іронічно вклонився Якуб. – Заскакуй, Кшисєку, їдемо по велосипед.

Вони зібрали речі та попрямували в напрямку, який вказав Кшисієк. Проїхали цвинтар і швидко знайшли велосипед.

– Ніхто його не вкрав, – сказав Кшисєк, виходячи з квадроцикла.

– У лісі, та ще й в січні? – засміявся Якуб. – Не сміши. Я піду, а ти шуруй додому. Я отримав смс від Вероніки, що на нас чекає сюрприз. Мабуть, вона щось приготувала. Я все одно буду перед тобою, тож тисни на педалі.

Якуб посміхнувся і поїхав геть із гучним гарчанням. Кшись сів на велосипед і рушив до будинку. Труп не справив на нього ніякого враження, він навіть не почувався поруч із ним не по собі. Це дивно, тому що якби він уявив себе в такій ситуації раніше, такі сценарії, як втеча, можливо, непритомність, блювота, що завгодно, якась реакція тіла, яка показувала б, що він людина, розумна істота з почуттями, були б більш вірогідними. . Він давно підозрював,що він холоднокровний мерзотник, не плакав під час фільмів, його не хвилювала доля вбитих людей. Чи може це був ще один симптом його хвороби? Чи це змусить Якуба відмовити йому в зціленні? Адже протягом двох тижнів він мав ближче познайомитися з Кшисєком і вирішити, чи він хороша людина. Може, це кабан напудив його організм адреналіном? Чорт знає. "Треба більше дивитися фільми про кохання", — сказав він сам собі з усмішкою і сильніше натиснув на педалі.

Ставало холодніше, і він був голодний. Цікаво, який сюрприз чекав вдома. Йому привидівся ідеальний подарунок: він відкриває двері, а там стоїть Вероніка, одягнена лише у пухнастий халат і, паском якого є червоний атласний бант. Притулившись до дверної рами, що веде до спальні, вона, побачивши Кшисєка, чарівним голосом каже: "Сюрприз!" і смикає стрічку. І та показує те, що він бачив у ванній кімнаті вчора вранці. Тільки цього разу він може підійти, схопити її за сідниці, притягнути до себе та засунути язика в ці червоні губи. Я вбив кабана, ти моя!

Стоп! Якщо після історії з трупом Якуб міг засумніватися у своїй моральності, то роман з Веронікою не залишить у нього жодних сумнівів. Коханка власної дружини не лікують від смертельної хвороби, його вбивають! І так би він страждав. До біса довго, криваво і соковито. Потім це записують і показують усім, кого підозрюють у залицянні до жінки. Принаймні він саме так і зробив. Чи міг Якуб навіть убити? Цілитель, улюбленець нації чи хоча б тих, хто підтримував президента? Здається, так, адже він сказав, що якщо Кшисєк порушить умови контракту, він поверне йому хворобу. Чи вб'є його. "Забагато ти думаєш, хлопче", — докоряв він собі. "Мабуть, тому, що голодний", — додав він, почувши, як бурчить у животі.



Генрі пив каву з термоса й оглядав ліс. Для розслідування справи було направлено близько десятка людей, але з тілом було лише четверо. Решту почергово доставляв на квадроциклі з дороги поруч із холериком Лєшек Ковальський, другий із трьох офіцерів в Калєтніках. Це було перше вбивство за три роки, тому робота всіх служб була зразковою. Перше, не враховуючи пані Зенобії, але в цьому випадку його теорія зовсім відрізнялася від офіційної. У пориві зайвого запалу хтось навіть оточив все місце поліцейською стрічкою. Частина офіцерів вже займалася своїми справами, решта чекала на перевезення техніки на квадроциклах. У них була одна "Ямаха", нічого не поробиш. Між деревами позашляховик не проїде, а пішки ніхто не хотів.

– Привіт. – подала йому руку офіцер кримінальної поліції з Дубецького, Кася Стружинська. За очі її називали Сукою, але тільки за очі. Перший і останній розумник, який так їй сказав, пізніше мав приємність вивчати новітні методи лікування складного перелому зап’ястка і провести три місяці на лікарняному. Усе тому, що Кася у свої майже тридцять мала вигляд бунтарської сімнадцятирічки, до якої так і хотілося причепитися. Були й ті, хто не вірив, що вона має чорний пояс з кіокушинкай карате. Від якогось часу всі вірили.

– Привіт, – відповів він з усмішкою. Вони з Касею дуже подобалися одне одному, в якийсь момент навіть був натяк на роман. – Перемишль визиватимеш?

– Не тільки викличу, скільки самі прийдуть. Тип не схожий на місцевого. Не дай Бог, багата людина, політик або знаменитість. Нехай це буде звичайний Ковальський, який отримав по голові за п'ять десяток у гаманці. Тоді можна буде швидко прикрити. У мене стільки роботи, що не встигаю.

– В Дубецькому така злочинність?

– Хуя там злочинність. Той виродок, якому я клішню поламала, знаєш, минуло п’ять років, а начальство весь час до мене прискіпується. Як все домовлено – і на кобилі не об'їдеш. Все сміття мені підкидають. Як справи.

Раптом вони озирнулися, наче по команді, тому що гуркіт квадроцикла оголосив про прибуття іншої людини на місце злочину. Цього разу ним став фотограф Казік Дунай. Він, мабуть, накричав на всіх, що треба фоток наклацати, доки видно. Він вискочив з сідла й заплутався у своїх громіздких сумках зі спорядженням.

– Знаєш ще щось? – запитала Кася, вказуючи на мерця чашкою кави.

– Нічого. Його знайшов знайомий. Випадково.