Читаем Знахар полностью

Хлопець зайшов у вітальню й зупинився на місці. У цей момент у нього виникли підозри, що його лікування в основному полягало в тому, щоб викликати у нього постійні коливання пульсу, його постійно щось лякало, переслідувало, дивувало або, що більш приємніше, хвилювало. Незважаючи на те, що це було добре, це змусило ваше серце прискоритися. Що ж, те, що він зараз побачив, було забагато для простого смертного.

Якуб сидів на дивані, тримав у руках плейстейшен та грав у якусь бойовку. Поруч із ним, також із пристроєм, стояв президент ІІІ Речі Посполитої, Владислав Слодковський. У обох були розхристані сорочки, затяті обличчя, а емоції вони охолоджували крижаним пивом. Варто зауважити, що голова держави, ймовірно, програвав, адже з його вуст зірвалося абсолютно неполітичне "ніж, курва".

– Владек, поводься пристойно, холєра! – дорікнула йому дружина, Йоанна Слодковська. Вона, навпаки, потягувала вино з гарного келиха. – Тебе слухає потенційний виборець.

– Ха! – Президент зробив паузу і кинув плейстейшн на диван. – Кшисєк, так?

Він підвівся і підійшов до приголомшеного хлопця.

– Так, Кшисєк, – підтвердив той крізь стиснуте горло.

– Владек. – Він подав йому руку, яку хлопець енергійно потис. – Можеш сміливо називати мене тут на ім'я, але ж коли ми зустрінемося офіційно, ти розумієш.

– Звичайно, – він охоче кивнув, хоча в цей момент у нього трохи запаморочилося в голові.

– Тоді ти граєш з переможцем, – крикнув Якуб хлопцеві, і чоловіки повернулися до гри.

Вероніка помахала Кшисєку, показуючи високий барний стілець, обтягнутий шкірою. Він не знав, що гірше — обіграти президента чи зробити якийсь промах перед ним. Він зупинив свій вибір на барному стільці. Лише зараз він помітив, що вітальня цікаво з’єднана з кухнею завдяки розсувній стінці.

– Ася.

Перша леді подала йому руку. Хлопець не знав, цілувати чи обійняти жінку. На своїх невтомних лекціях з доброї поведінки дідусь радив цілувати, але він не наважувався. Тож він злегка обійняв.

– Тримай ось, щоб розслабитися. – Дружина президента дістала із шафи склянку, налила соку і долила горілкою. Кухнею вона ходила так, наче сама її проектувала. – Вино може діяти надто повільно, а ми не можемо сидіти довго.

– Першій леді не відмовляють, — сором’язливо сказав він і одразу випив півсклянки. Гіркота горілки була копняком під дупу, що йому, мабуть, і було потрібно.

– Ха, хіба я не казала, що ти йому сподобаєшся, – зраділа Вероніка. – Першій леді не відмовляють, ось що сказав. А про мене написав лише те, що я "гарна дупа".

– Тому що ти нею і є, я завжди тобі так казала. Якби я була лісбі, я б давно забрала тебе із цього забутого людьми села.

– Хвилиночку! – обізвався Якуб з дивана. – Шановна пані, вибачте мене, але в цьому забутому людьми селі за такі тексти можуть побити. Незалежно від статі.

– My apologies! – підняла келих Ася. – Здоров’я Калєтнік та їхньої перли, Якуба.

– Здоров’я, – кричали всі, навіть Кшисєк, який помітив, що Вероніка пила лише сік і не торкалася алкоголю.

– Панове, припиніть ці дурниці. Запрошую до бару в бар на горілку і закуски.

Вероніка вийняла з духовки велику піцу, поклала її на візок й повезла до бару. Вона швидко поставила блюдо на прилавок. Всі кинулися їсти. За винятком Кшисєка, якому чомусь не вистачило сміливості боротися з президентом за найкращий шматок піци.

– Їж, або ми обіжремося, – сказав президент.

– Заспокойтеся, хлопцеві не вистачає духу, ми його кинули в глибоку воду, – захищав Кшисєка Якуб. – Ти ж знаєш, що я вилікував першу леді. Правила були ті самі, вона мала жити тут два тижні. Владек часто відвідував її. Він мені не довіряв. Знаєш, у нього гаряча дружина, він повинен був стежити за нею.

– Хлоп, за мною сила цієї країни, не чіпай її! – помахав пальцем президент, одночасно рятуючи жовтий сир від втечі з піци.

– Що я можу сказати, – продовжив Якуб. – Виявилося, що ми на одній хвилі. Останні три дні обидва жили у нас. Тепер вони час від часу приходять випити пива чи провести вечір.

– І не думайте, що мені потурали. Мені довелося готувати, прати та прибирати посуд. І кожного вечора сидіти в цьому стародавньому кабінеті і говорити про речі цього світу. Були перерви, це правда, коли приходив парафіяльний священик і той милий поліцейський Генрі.

– Ну, у мене були подібні починання, – наважився сказати Кшисєк.

– Що ти робиш, хлопче? – запитав президент.

– Кшисєк, – сказала Вероніка, наливаючи йому горілки в напій. – Ось твій шанс блиснути перед президентом. Пам'ятай, ця людина може влаштувати будь-яку роботу в цій країні.

— Тихше, дурна жінко, — дорікнув їй Якуб.

– Я вивчаю історію, – тихо відповів Кшисєк.

– Здорово, – щиро сказав президент. – Я люблю історію, особливо тих маніяків реконструкції. Ти теж бавишся в якогось лицаря?

– Ще ні.

– Раджу почати. Це дуже весела команда, одного разу напоїли мого міністра в лицарському наметі, негідники. Це який був, бо я не пам'ятаю?

– Починається, — зловісно оголосила його дружина.

– Тихо. Пам’ятаєш, коли ми були в Кракові? На тій річниці, чогось там, ну, я нічого не згадаю.