Читаем Знахар полностью

Кшисєк жваво крутив педалі, холодне повітря злегка кусало його легені, але це було досить приємне відчуття, яке витіснило вчорашній віскі з його пам’яті. Ліс був досить рідкісний, рівний, праворуч плавно піднімався на гору, а ліворуч плавно спускався до села. Напевно, в бік села, бо, чесно кажучи, він ще погано орієнтувався на місцевості. Хлопець не надто озирався, лише бадьоро котив вперед. Але закінчився не ліс, а місткість сечового міхура.

– Відливаємо! – сказав він уголос.

Кшисєк притулив велосипед до дерева і відійшов на кілька кроків від дороги. Яке полегшення. Він підняв очі, вдихнув холодне, але пропахле лісом повітря, і почав свистіти. Раптом щось привернуло його увагу. У верхній частині лісу він помітив щось схоже на повалене дерево. Хлопець застібнув блискавку й попрямував у цьому напрямку. Пройшовши кільканадцять кроків, він зрозумів, що зробив помилку. Ця штука трохи нагадувала похилене дерево, але це не було результатом дії вітру чи необережного лісоруба. Його створили людські руки. Капличка. Дивна, дерев'яна. Заввишки метрів з два, трохи нахилена. На дерев'яній ніжці, товстій і акуратно обтесаній, стояв квадратний "будиночок", а всередині нього, звісно, ​​задумливий Ісус. Хлопець озирнувся в пошуках закопаних ляльок, "плачок", як висловився таємничий одноокий чоловік. Нічого такого не помітив, але бачив кам'яні плити, щось як надгробки. Він уважно подивився на одну. Зелено-коричнева, з потертими від дощу літерами. Це була не мармурова плита, а грубо оброблений камінь. Хоча можливо, щоб вона була природно такою плоскою, та її затягнули сюди. Але чому в біса? Кшисєк витер її рукавичкою і спробував прочитати ледь помітні написи. Здається, він побачив слово "Емілька" і дату "1835". Був також криво вирізаний хрест. Це все. Всього він нарахував шістнадцять каменів. Мабуть, якесь кладовище. Але тут, посеред лісу? Він потягнувся до мобільного телефону, щоб зробити фото. Якщо викласти на якомусь форумі чи фейсбуці, хтось обов'язково пояснить, що це таке.

Раптом він щось почув, мабуть хтось ішов лісом. Хлопець обернувся і завмер. Це була не людина. Це був кабан. Величенький. Курва! Кабана хто бачить в лісі, той на гілку швидко лізе, залунала думка в голові, і він інстинктивно почав шукати підходяще дерево. Як на зло, самі тобі сосни. Тим часом ситуація погіршилася, бо звір його побачив чи винюхав, хтозна, що там дикі кабани робили. Він зробив два кроки назад, і тварина теж зробила два кроки до нього. Як швидко бігає кабан? Хуярить,будь здоровий! Знову два кроки. Кабан теж саме. Паніка взяла гору над усім розумом, хлопець відвернувся від звіра та почав тікати. До того ж, про який здоровий глузд тут іде мова? Тихо стояти? Тупати та кричати? Нерухомо лежати? Втеча здавалася єдиним розумним кроком, тож разом із панікою вона могла врятувати йому життя. Кшисєк біг і обіцяв собі не обертатися. Під час перегляду фільмів він завжди кричав на героїв: "Чого озираєшся, тікай!". Він не буде таким дурним, він побіжить.

Досить довго він дотримувався своєї тактики, навіть сам собі дивувався, що міг так довго бігти. Однак йому довелося переглянути свій план, оскільки перестрибнув через канаву, в якій щось побачив. Напевно, людину. Він зупинився і відразу розвернувся, щоб розвідати ситуацію. Ху, кабана не було. Звір його втратив. Хлопець почекав ще трохи, але не почув ні кровожерливих ратиць, ні того, що там є у засраного кабана, що топче лісову підстилку. Він був у безпеці. Кшись нахилився вперед, обіпершись руками на коліна, як радив його вчитель фізкультури початкової школи, щоб якнайшвидше перевести подих.

Трохи перепочивши, хлопець попрямував до канави. Може, це окоп? Що б це не було, всередині нього була людина. Хоча це могла бути й купа сміття. Скоро дізнаємось. Незважаючи ні на що, це був день, повний сюрпризів. Він знову озирнувся в пошуках кабана, але загроза, здавалося, минула.

Кшись підійшов до краю ями і побачив те, чого він справді не хотів бачити: справжнє мертве тіло. Він трохи здригнувся, але чомусь це не поставило його на коліна. "Це я крутий хлопець, — подумав він, — кабанів приборкую і знаходжу трупи". Мертвий виглядав свіжим, жодна кістлява рука з-під куртки не виступала. Це був чоловік, безсумнівно, його одяг більше нагадував міського жителя. Кшисєк дістав телефон і, трохи подумавши, набрав Якубів номер. Сто дванадцять могли б порушити умови договору.

- Ти не повіриш, що я знайшов у лісі.

