Читаем Знахар полностью

– І що? – запитав Генрі. – Ми шукаємо професора-маніяка?

– Скоріше безробітний професора-маніака, – відповів Якуб. – Це не може бути хтось професійно активний. Ну, хіба що він бере два тижні відпустки на кожне вбивство. Це не серійний вбивця, який викрадає дівчин, що подорожують автостопом, він психопат із жорсткою моделлю поведінки.

– Може, ксьондз? Вікарій? – сказав Кшисєк.

– Успокійся, – махнув рукою Якуб. – Те, що у нашого пароха є настирливий вікарій, це не означає, що він ходить і вбиває людей. Це має бути хтось інший.

– Питання в тому, як його вистежити, — похмуро сказав Генрі. – Офіційно я нічого почати не можу, тому що мене відправлять на психіатричну експертизу. Полювання на відьом, це ж треба.

– Я пропоную зробити так, – сказав Кшисєк. – Генрі, ти запросиш усі ці справи, Якуб подивиться на цих бідолашних людей, що саме вони робили, можливо, у них є щось спільне, якась спільна сфера, напрямок дій, вони були на якійсь зустрічі разом…

– Хіба що відьом на Лисій горі, – закепкував знахар.

– Веселий ти хлопець, нічого сказати, — сказав Генрі. – Ти ж сам знаєш, що постійно відбуваються конференції та інші зустрічі біоенерготерапевтів.

– Так, знаю. – знову махнув рукою Якуб. – Сяду завтра і подивлюся. Я ж фактично фахівець у цій галузі. Люди, яких я лікую, розповідали мені дивовижні історії про цих псевдоцілителів.

– Я ж перевірю деякі випадки з певним професором, – сказав Кшисєк. – Спробую надіслати йому все електронною поштою.

– Професор знайде час? – запитав Якуб. – Наскільки я знаю, такі вчені – страшенно зайняті люди.

– Цей знайде. Я хотів би, щоб ви з ним познайомилися, він найбільший дивак, якого я знаю.

– То що, завдання поділені? – переконався Генрі. – Бо в мене сьогодні мало часу.

– Поділені, – кивнув Якуб, одночасно підводячись і проводжаючи поліцейського до дверей.

Вони залишилися вдвох й деякий час мовчки потягували віскі. Першим заговорив Якуб:

– Мабуть, не такими ти уявляв наші зустрічі?

– Чесно кажучи, ні.

– Я також. Звалилося на наші голови це вбивство, нічого не скажеш.

– Отже, ти вважаєш, що Генрі правий, і що це було вбивство?

– Я просто сказав, не ловіть мене на слові, пане детектив з пухлиною мозку. Сподіваюся, що завтра ми зможемо сісти і тихо поговорити, як я планував.

– Ми не будемо стежити Інквізитора вдень і вночі?

– Вспокойся, на папері все виглядає гарно, начебто купи тримається, але якби це була серйозна справа, то поліція гналася б за типом, а не ми втрьох.

– То ти не сприймаєш це серйозно? – запитав Кшисєк.

– Я зроблю те, що хоче Генрі, тому що він мені подобається, я його поважаю. І я не заперечую цього, можливо, він має рацію. На цій землі немає таких виродків. Крім того, може бути навіть цікаво придивитися до нинішньої сцени цілителів, так би мовити. Що там коїться, хто на цьому заробляє, хто найкраще скубе фраєрів.

– Ти їх не любиш?

– Я взагалі не люблю, коли хтось обманює. Як кажуть, хуя полоти - теж робота. У цій країні надто багато людей цим займаються.

– То скільки ж є цілителів, які допомагають людям? Справжніх.

– Дуже гарне запитання. Я досить часто задаю його собі. Знаєш, я не люблю цю тему, давай залишимо це на потім, добре? Я обіцяю, що ми повернемося до неї.

– Спокуха.

– Ну, у тебе є ще запитання, чи можемо давити подушку?

– Не ображайся, але… дозволь дещо запитати. Вероніка вагітна?

– Що? – Якуб виглядав дуже здивованим.

– Вона сказала мені, що в такому стані не може їздити зі мною на велосипеді.

– Вона відмовилася від побачення? Нечувано.

– Не глузуй, благаю. Якщо це занадто приватне, я не буду в нього вникати, і прошу вибачення.

– Ого, серйозно. Запитуй, що хочеш. Ми ж так домовилися. Вона не вагітна. Її стан пов'язаний зовсім з іншим.

Кшисєк мовчав і сьорбав віскі. У нього було відчуття, що як Якуб захоче, то скаже сам.

– Вона хвора», — сказав той через деякий час.

– Розумію.

– Тобі, напевно, спало на думку, що оскільки вона хвора, то не могла вибрати кращого. Цілитель під рукою. Я теж так думав.

Якуб поставив склянку на стіл і мовчки вийшов з кімнати.

РОЗДІЛ 7

Маршрут через ліс, хоч і обмежений коліями, зробленими, ймовірно, возами, не був вимогливим навіть для звичайного велосипедиста, як Кшисєк. Після вчорашньої досить короткої подорожі він вирішив сьогодні поїхати довшою дорогою і заодно обдумати всю вечірню розмову, цю майже справу між старостою, паном і парохом[37]. Сьогодні він був краще підготовлений до дослідження місцевості, у нього були теплі рукавички, рюкзак із хорошим запасом, і його метою був будинок Зенобії. Вероніка розповіла йому, де жила та жінка; він проїхав стежину через ліс, потім праворуч і врешті-решт дійшла до маленького будиночка з сірих шлакоблоків. Легкота.