Він приїхав до бару в наступні вихідні, потім ще в наступні. Але на треті вихідні не приїхав. На той час Нейтанові вже було заборонено відвідувати паб, крамницю й усе, варте відвідування в радіусі шестигодинної їзди. Тривалість заборони була невизначена. Коли він нарешті зламався й запитав, йому відповіли — безстрокова. На сьогодні минуло вже дев’ять років і чотири місяці, а заборона триває.

— А біля Кема не було записки? — запитала Ільза з-під мотузки, повертаючи Нейтана в сьогодення. — Або в машині?

— Ні, — озвався він. — А тут нічого?

Вона похитала головою.

— А в кишенях у нього не було нічого такого, що могло б пояснити, чому він опинився там, а не в Леманових горах?

— Ні. А як щодо рації? Він не зв’язувався?

— Я цілий день була в кабінеті, ніяких викликів. Я б почула.

Нейтан уявив великий кабінет, де за письмовим столом виконувалася робота, яка підтримувала справне функціонування господарства. Працювати доводилося сім днів на тиждень: замовляти ТМЦ, наймати підрядчиків, перевіряти нарахування зарплатні й рахунки від постачальників. Коли Нейтан був молодший, цим займалася Ліз, а нині ця справа перейшла до Ільзи.

— І Баб, і Гарі обидва сказали, що останнім часом Кем відчував деякий стрес, — мовив він.

— Що? Лише останнім часом? — роздратувалася Ільза.

— А це тривало довше?

— Сам знаєш, як воно — керувати цим місцем. Вони знають, як воно. У нього вічно стрес, навіть коли справи йдуть добре, — вона рвонула наволочку з мотузки й аби-як згорнула її пожмаканим квадратом. Потім зітхнула і, струснувши, розгорнула його і склала вдруге, цього разу вже охайніше. — Але я думаю, щось було негаразд. Гарі має рацію. Кем був напружений і часто не в гуморі. А ще він був неуважний, а на нього це не схоже. Я сподівалася, це минеться, проте це тягнулося вже зо шість тижнів, а може, й довше. І все тільки гіршало.

— А ти його не питала чому?

— Звісно, питала, — одразу почала захищатися вона. — А він сказав, що все гаразд. Тут завжди щось потребує уваги. І те, що Кемерон тяжко працював, ще не означає...

Вона не договорила: вони обоє угледіли якийсь рух у дворі й озирнулися подивитися. В сутінках вони побачили Баба, який ішов у дальній куток паркану, де земля починала підвищуватися. Зупинившись, він почав роздивлятися латку ґрунту. Навіть з такої віддалі Нейтан знав, де саме стоїть брат. Баб не озирнувся на мотузки з білизною, і Нейтан не був певен, чи він узагалі побачив їх серед простирадл.

— Що це він там робить? — нахмурилася Ільза.

— Бозна.

Баб стояв біля підніжжя батькової могили, й у нього над головою Нейтан бачив обриси евкаліпта, якого посадив разом з братами двадцять років тому, після похорону.

День був спекотний, робота тяжка, але це була ідея Ліз, тож вони викопали яму в узголів’ї могили. Дерево вже пристойно розрослося, і його віття гойдалося, чорне на тлі неба.

Ліворуч від могили Карла Брайта були розмічені ділянки для всієї родини, коли прийде їхній час. За нормальних обставин ділянка безпосередньо поруч з татом мала б належати Ліз, але нині там лежатиме Кемерон, збагнув Нейтан і аж здригнувся.

— Мені треба повертатися, — зненацька випросталася Ільза. З її виразу обличчя Нейтан запідозрив, що їй спало на думку те саме, що і йому. — Хочу перевірити, як там дівчата, перш ніж вимкнеться генератор.

Генератор вимикали щоночі для економії пального і грошей, отож на цілу ніч електрика відрізалася, а весь маєток поринав у цілковиту темряву. Нейтан звик до цього. Останнім часом він почав вимикати власний генератор усе на довше й на довше, тож від заходу до світанку лежав самотою в непроглядній пітьмі.

— Іди, — мовив Нейтан і кивнув на мотузку. — Я все принесу.

— Дякую.

Здавалося, Ільза збиралася ще щось докинути, але передумала. Вона рушила геть, і тут перед Нейтановим обличчям напнулося простирадло, ховаючи її з очей; коли він відсунув простирадло, Ільза вже зникала в будинку. Нейтан знову повернувся до мотузки. В сутінках, які дедалі поглиблювалися, біла постіль мала тьмяний червонувато-сірий відтінок.

На тому кінці двору Баб досі стояв біля розмічених могил, і видно було тільки його спину. Нейтан потягнувся по наступне простирадло, але зупинився: Баб зробив останній ковток з бляшанки, поставив її на землю й опустив руку до ширінки. За секунду почувся непомильний звук, з яким довгий струмінь сечі вдаряється в землю. Нейтан стояв цілком непорушно. Звук усе линув, поки нарешті дзюрчання не зменшилося й не затихло. Закінчивши, Баб застебнув ширінку й перевальцем рушив до будинку, навіть не глянувши на Нейтана. Тихі нотки в повітрі засвідчили, що він насвистує.

Нейтан не ворушився, поки брат не зник. А тоді підійшов до огорнутого тінями родинного цвинтаря, стараючись ступати обережно. Поглянув на землю, де похований тато і куди скоро ляже Кемерон, далі присів і помацав кінчиками пальців ґрунт. Той уже висох. Спрагла земля всотала вологу. Неможливо було визначити, на яку могилу насцяв Баб.

Розділ 9