— Колишній губернатор — справжній негідник. А його прихвостень… як там його звуть, Іро?

— Фленеґен. Ніл Фленеґен, — відповів її чоловік.

— Точно. Отой Фленеґен — ніби з кіно про гангстерів вискочив. Хтозна, можливо, ми зробимо про нього наш наступний фільм. Чи не так, Іро?

Її чоловік стенув плечима.

— Хай там як, але в Небрасці справжній бедлам відтоді, як у губернатора немає влади, щоб самостійно виносити помилування. Браун — член Ради з помилувань. І він, можливо, чекає, щоб побачити, кого ще здасть прихвостень губернатора, перш ніж він почне взаємодіяти з людьми колишнього губернатора у Раді. Там вся адміністрація була гнилою.

Політики. Не має значення, яку посаду вони займають — високу чи не дуже, — але там завжди тхне гнилим.

— Отже, все, що було у нас, ми вам показали, — сказала Джуді. — Тепер ваша черга.

— Я ж вам сказала: як тільки ми отримаємо результати CODIS та ДНК, я вам відразу зателефоную.

— Але у вас для нас знайдеться іще щось, — промовила Джуді. — Просто поговоріть з нами, розкажіть усе в деталях. Ніхто ніколи не дізнається. Родина — їх усіх убили, чи не так? А що каже Метью, вони справді подалися до Мексики, щоб перевірити один слід? Це було б дуже схоже на Евана. Він би так просто не здався.

— Вибачте, — відповіла Келлер, — без коментарів.

Джуді Адлер невдоволено стиснула губи.

— Але знаєте що, — додала Келлер, — я поговорю з Метом і пораджу йому поспілкуватися з вами.

То була брехня, але треба було якось спекатися Адлерів. Тримай своїх ворогів на короткому поводі і так далі. Якщо вони знайдуть слабину, тоді їх уже нічим не втримати.

— Це було б чудово! — сказав Іра Адлер. Напевно, він так і проведе ціле подружнє життя, граючи роль Доброго Поліцейського.

Джуді додала:

— Ми дійсно хочемо допомогти його братові.

«Хто ж тобі повірить?» — подумала Келлер.

Розділ 44. Меґі Пайн

Раніше

Меґі поглянула по проходу між рядами переповненого літака. Мама з татком про щось розмовляли й усміхалися. Давно вона такого вже не бачила. І така їхня поведінка варта була напруження останніх днів. Вона подивилася на Томмі, який сидів поряд із нею, поклавши перед собою на столику усі свої пожитки: книжечки для розфарбовування, крекери, тетрапак із соком і нерозлучного друга — плюшевого ведмедика. Братик дивився мультфільм на маленькому екрані маминого мобільного — чергову серію про химерних блакитних істот Смурфиків.

Меґі дуже кортіло поговорити з мамою наодинці. З того часу, як вони зустріли її в одному аеропорту, щоб відразу повезти до другого, у них не знайшлося для цього ані хвилини. Мама з Томмі прибули літаком з Омахи і три години по тому вже йшли на посадку рейсу до Мексики. Меґі думала, що мама буде гніватися за таку несподівану мандрівку. У неї навіть не було часу перепакувати свою валізу, щоб покласти туди речі для пляжу. Але мама або уміло вдавала, або справді раділа можливості кудись поїхати з дому. Заряджалася їхньою спонтанністю. Чи, може, її тішило бачити татка у доброму гуморі.

Відтоді як Меґі знайшла його на підлозі у непритомному стані (чи то п’яним, чи отруєним їжею — вона не второпала), він геть змінився. Не треба перебільшувати: Дені й надалі займав практично увесь життєвий простір навколо нього, як той бегемот у посудній крамниці, чи то був слон — Меґі не пам’ятала точно. Але тепер татко здавався ніби присутнішим, зацікавленим у них. Меґі подумала: а чи мама поставилася б до цієї поїздки так легковажно, якби знала справжню її причину? Хм, навряд чи вона зараз усміхалася б і замовляла собі другу порцію вина. Але спостерігаючи за тим, як мати задоволено цідить вино з пластянки і весело сміється з батькових жартів, Меґі й сама вирішила не думати про причину подорожі.

Можливо, краще не говорити мамі про те, що сталося між нею та Еріком. Навіщо псувати поїздку, правда? Меґі зможе вдати, ніби нічого не трапилося. Просто не думати про це. Хоча то було й нелегко. Їй і тепер обдавало спину холодним потом від згадки, як Ерік припечатав її за підняті догори руки до стіни. У неї й досі були синці на зап’ястях. От чому вона так усе драматизує? Врешті, він її не зґвалтував. Але вона почувалася такою безпомічною, їй було так страшно, так соромно! Але якщо вона розповість мамі, то мама скаже таткові, а той потім… Тобто поїздку буде зруйновано. До того ж Меґі вважала, що другий судовий позов для захисту своєї дитини батькові не до снаги.

Літак трусонуло через турбулентність, і Меґі мимоволі вчепилася руками у підлокітники. Томмі у навушниках на мить відірвався поглядом від екрана й усміхнено зиркнув на неї. Коли вона востаннє почувалася спокійно і в безпеці? Чи було таке? Здається, було. До того як на березі струмка знайшли тіло дів­чини. Убивця все ще бродив десь на волі, нагадував постійно батько і їй, і всім, хто його слухав. Відтоді Меґі полює на нього.