Читаем Останній страх полностью

Хмарочоси, що тягнулися вздовж Мічиган-авеню, заливало яскраве вранішнє сонце. Тим часом Сара Келлер увійшла до холу багатоповерхового бізнес-центру, де розташовувався Чиказький філіал компанії «Марконі». Сара працювала над матеріалами стосовно компанії протягом двох років: спілкувалася з колишніми працівниками, перевіряла банківські рахунки, аналізувала особові справи керівників. А тому візит до компанії у реальному житті викликав у неї химерне відчуття. Окрім головного офісу в Нью-Йорку, в «Марконі» були ще філіали в дев’яти штатах, і не весь її бізнес був нелегальним — принаймні так вважала Келлер. Тільки в Чиказькому офісі було щось нечисто.

У фоє бізнесцентру за адресою Норт-Мічиган-авеню, 875, до столика сек’юриті тягнулася довга черга відвідувачів: чоловіки й жінки у строгих ділових костюмах поспішали на зустрічі до юридичних контор, телефонних агентств та інших фірм, що розташовувалися у величезному стоповерховому хмарочосі. Келлер терпляче дочекалася своєї черги, а потім показала охоронцеві за столиком свій значок агента ФБР. Не моргнувши оком і без зайвих запитань охоронець вручив їй перепустку. Він не працював на «Марконі», до його обов’язків входило не допускати сторонніх до внутрішніх ліфтів. Від нього клопоту ФБР не виникне. Ніякого паралічу аналізу.

Келлер опинилася у ліфті з купкою офісних службовців, які всі як один утупилися в екрани своїх мобільних. Вона усміхнулася хлопчині за двадцять у пом’ятих штанях, з чотирма пластянками кави у картонці. Від підйому ліфта Сарі заклало вуха.

Перед цим вона дві години спілкувалася з колегами з Чиказького відділку ФБР, щоб проінформувати їх щодо компанії. Як і попереджував Стен, чиказькі колеги поводилися як слон у посудній крамниці, їх аж тіпало від бажання накинутися на «Марконі» і скрутити їй шию. Вона ледве умовила їх тримати себе в руках. Вона подасть сигнал — один раз клацне ручкою, що слугувала за передатчик, — якщо виникне потреба штурмувати офіси. Сару така можливість не тішила. Вона хотіла і далі працювати над справою. Хоча у них уже накопичилося достатньо доказів. Виплати з рахунків низки компаній, що контролювалися картелем. Складна схема переказів через інтернетні мережі та підставні фірми для відмивання нелегальних фінансів. Повернення грошей на рахунок після утримання чималих комісійних. Але в них не було жодного свідка, який міг би стати перед судом і озвучити повну картину. Р. Стентон Джоунс, їхній підставний агент, якому на самому початку вдалося проникнути до штату компанії, кудись зник. Можливо, його насадили на дерев’яну палю або розчинили у бочці з кислотою, як то полюбляли чинити в картелі «Сіналоа» зі зрадниками. Чи, можливо, він вирішив змінити ім’я і розпочати нове життя. Пристрої прослуховування в телемережі «Марконі» не виявили анінайменшого натяку на те, що сталося з уже немолодим бухгалтером. Виникало враження, що керівництво фірми так само було здивоване зникненням Джоунса, як і будь-хто інший.

Команда Келлер розшукала кількох колишніх співробітників компанії і поспілкувалася з ними, але ніхто з них не повідомив нічого суттєвого, окрім тих даних, які Сара вже мала після двох років перевірок та аналізу матеріалів справи. Вона хотіла поговорити з Еваном Пайном, тому що ті співробітники, яких звільняють з роботи попри їхнє бажання, завжди охочіше діляться негативною інформацією про своїх колишніх роботодавців, але той помер раніше, ніж вона встиг­ла з ним зустрітися. Правда, що його вбили, як то стверджують журналісти? Чи йшлося про вбивство із самовбивством? За результатами аналізу історії інтернетного пошуку з сервера родини, який провели комп’ютерні спеціалісти ФБР, виходило, що Еван, а не Лів здійснював пошук інформації, як накласти на себе руки. Можливо, так воно й було. Але вбити дружину і власних дітей? Наскільки Сарі вдалося вивчити характер цього чоловіка, він не міг такого вчинити. Більшість інтернетних пошуків свідчили про його піклування про них, про те, що з ними станеться після його смерті.

Келлер вийшла з ліфта на тому поверсі, де розташовувалися офіси компанії «Марконі». Там було так, як вона собі й уявляла, — не занадто гламурно, не дуже пишно. Стримана вишуканість. Ніякої вульгарності чи бажання розкидатися грошима.

Хоча слід було визнати, що дівчина на рецепції вражала: неймовірно вродлива, з бездоганними рисами моделі. Келлер уважно придивлялася до неї, поки наближалася до її столу. Адже з найперших вражень та зустрічей можна винести для себе дуже багато. Секретарки з рецепції — особливо в невеликих філіях компаній, як оце в «Марконі», — знають усі таємниці. Вони бачать, хто приходить і виходить, крутяться у тих колах, де обговорюють усі офісні плітки, і їм потрібне щось таке, що примиряло б їх з їхньою нудною роботою. Ця дівчина здавалася занепокоєною? Зляканою? Незворушною? Чи раділа нагоді якось розважитися у повсякденних робочих буднях?

— Добрий день, — привіталася Келлер якомога привітніше, — я спеціальний агент Келлер. Мені треба поговорити з Девіном Мілбанком.