Читаем Останній страх полностью

Лів увійшла до Ноєвого офісу. У приймальні її привітала двадцятирічна красуня секретарка з професійною усмішкою на устах.

— Добрий день, — промовила Лів, — я Олівія Пайн. Сподіваюся, віце-губернатор Браун знайде хвилинку для мене.

Красуня втупилася поглядом в екран комп’ютера. Нарешті вона сказала:

— Я не можу знайти, на який час вам призначено зустріч.

— Насправді мені її не призначали. Ми — давні друзі. Я проїздом у місті. Ви не могли б передати, що Лів хотіла б із ним зустрітися?

Секретарка знову всміхнулася, цього разу не так привітно.

— Сідайте, будь ласка.

Через кілька хвилин з одного з кабінетів вийшов юнак, і Лів аж рота роззявила від несподіванки.

— Місіс Пайн?

Рукава сорочки юнака були закочені до ліктів, а сіро-голубі очі такого самого кольору, як і в батька, здивовано дивилися на Олівію.

— О господи, Кайле! Як ти виріс!

У Лів болісно защеміло серце. Побачивши Ноєвого сина, колишнього однокласника Дені, вона знову поринула у невпинний вир думок про те, «а що б було» та «а якби».

— Як ви? — запитав Кайл, і вони збентежено обнялися. Ной колись казав їй, що Кайл почувався винним, адже то він влаштував вечірку. Лів ніколи його ні в чому не звинувачувала, він тоді був ще дитиною. Староста класу, який організував свій перший акт непокори, аби справити враження на однокласників. Та й правда полягала в тому, що якби Дені з Шарлот не пішли на ту вечірку, то подалися б на якусь іншу. Лів та Еван постійно сварилися, дорікаючи одне одному, що прогледіли сина.

— Усе добре, — відповіла Лів, — а ти як? Працюєш із татом?

— Лише кілька годин на тиждень. Я вивчаю юриспруденцію в університеті.

— Це чудово, Кайле, просто чудово! — У Лів знову защеміло в грудях.

Кайл не запитав її про мету візиту, просто провів коридором до дверей батькового кабінету.

Ной підвівся з-за письмового столу і рушив назустріч:

— Яка несподіванка!

— Сподіваюся, приємна.

— Жартуєш?

Він обняв її. Обоє ніжно поплескали одне одного по спині.

— Бачу, ти вже зустрілася з нашим офісним хлопчиком для биття, — сказав Ной, поклавши синові руку на плече.

— Авжеж. Таке враження виникло, ніби тебе побачила на студентському фото.

— Але без патлів на потилиці, — засміявся Кайл.

— Що ти розумієш!? Тоді так модно було! Скажи йому, Ліві, яким я був красенем!

Почувши оте своє старе прізвисько, Лів ще більше розхвилювалася.

— Звичайно, він був твердо у цьому переконаний, — змовницьки підморгнула вона Кайлу.

— Я залишу вас наодинці з вашими спогадами, — промовив Кайл.

— Було приємно тебе побачити, — кинула йому Лів навздогін.

Ной провів її до зони відпочинку. Вона сіла в крісло з підлокітниками навпроти нього, у той час як Ной умостився на диванчику. Кабінет було обставлено зі смаком, якщо не брати до уваги своєрідну стіну слави. Десятки фотографій у рамках, на яких Ной був зображений у компанії різних політиків та видатних осіб. Її погляд зупинився на знімку Ноя із Джорджем Клуні, де обоє сиділи за довгим столом, як під час тематичної дискусії, і мали відповідно серйозний вигляд. Схоже, що «Жорстока натура» виставила під прожектори не лише родину Лів.

— Я чула, ти ідеш на підвищення, — сказала Лів.

Той задоволено ледве помітно усміхнувся.

— Якби я знав, що ти будеш у місті, — промовив Ной, — я б запросив тебе на обід. Або…

— Я не планувала, — відповіла вона, — але мій батько…

— О господи, сподіваюся, нічого страшного.

— Ні, він почувається добре. Правда, його хочуть викинути з будинку-інтернату, але зі здоров’ям непогано.

— Чому це?

— Бо завдає клопоту персоналу.

Ной реготнув:

— Нічого іншого від Чарлі я й не чекав. Мені теж колись дісталося від нього.

Лів усміхнулася.

— Я радий, що ти зайшла, — продовжив Ной, — я боявся, що після останнього разу…

Він замовк.

— Мені дуже шкода. Мені було не до того.

— Це я повинен вибачитися.

— Чому б нам не спробувати розпочати все спочатку?

— Мені б дуже хотілося, — відповів Ной.

Помовчав і додав:

— Знаю, що Верховний Суд відхилив апеляцію.

Лів кивнула.

— І ти, почувши, що мене скоро призначать губернатором, хочеш запитати, чи не допоможу я з проханням про помилування…

— Та ні, Ною, зовсім ні! — відповіла Лів. — Звісно, це було б чудово, якби ти зміг допомогти, але я прийшла не через це.

— Ні?

— Я прийшла просити про іншу послугу.

Ной посміхнувся. Його зуби здалися їй білішими, рівнішими, аніж раніше. «Порцелянові коронки», — подумала вона. Хай там як, але з віком він погарнішав. Час несправедливо грає на руку тим, хто має Y-хромосому.

— Моя сестра й директор будинку-інтернату довго думали і дещо придумали. Якщо згодом призначений новий губернатор зможе прискорити вирішення низки проблем із отриманням ліцензій на користь компанії — власника будинку, тоді вони, можливо, захочуть не брати до уваги деякі особ­ливості, скажімо, у поведінці мого батька.

— То це Деніс Ченґ тебе сюди направив.

— Я б сама не просила, але вони погрожують викинути його звідти. У нас немає іншого виходу. І я…

— Добре, — промовив він, — домовилися.

Лів не зрозуміла:

— Що ти маєш на увазі? Думаєш, ти зможеш допомогти?