Читаем Останній страх полностью

Вони потоваришували ще школярами, коли разом відві­дували науковий гурток. У середній школі вони були нерозлийвода, відбувалися жартами, коли їх вважали парою. Але їхні стосунки так і не переросли у кохання. Як дівчина вона Тобі не цікавила, як не цікавили його і решта дівчат. Подейкували, що він — гей, але то теж було неправдою. Насправді що старшим ставав Тобі, то менше йому хотілося спілкуватися з людьми. До того часу, як вони перейшли до старших класів, він цілком присвятив себе комп’ютерам та своїй місії створити наступне Неймовірне Відкриття. Не якийсь там дурний застосунок до мобільного. А персональний комп’ютер чи смартфон нового покоління або іншу неймовірну річ, що змінить світ. Хоча із часом їхні шляхи розійшлися, Тобі відповів їй після першого гудка і ні миті не вагався, коли Меґі запитала, чи можна їй приїхати.

— Ласкаво прошу до мого барлогу, — промовив Тобі з заразливою усмішкою. Його зачіска мала неохайний вигляд, ніби його стригла мати вдома тупими ножицями, та й худорляве, нетреноване тіло мало змінилося.

— Нічого собі! — вигукнула Меґі з награним захватом, — та тут у тебе…

— Безлад? Як в Унібомбера?19 — незворушно поцікавився Тобі.

— Над чим працюєш? — запитала Меґі.

Тобі лише посміхнувся у відповідь:

— Так я тобі й сказав! Може, тебе підіслали конкуренти з МТІ20, щоб розвідати мої таємниці?

Меґі штовхнула його ліктем.

— Ой! — заскиглив той, потираючи червону пляму від удару на кістлявому передпліччі.

Потім уважно придивився до дівчини:

— Ти як, Меґі?

Чому це він питає? Тому що вона давно не заглядала до його бетменського лігва? Чи, може, вже чув про те, що сталося на вечірці?

— Я маю на увазі, що в чаті дехто плеще язиком…

— У мене все добре, — відповіла Меґі, уникаючи його погляду.

Врешті зібралася з духом і змусила себе підняти голову і поглянути йому в очі:

— Мені потрібна твоя допомога.

— Це я вже зрозумів, — відповів Тобі, всівшись у пошарпане крісло біля стіни.

— Можливо, тобі доведеться порозпитувати своїх пришелепкуватих друзів-комп’ютерників, — продовжувала Меґі.

— Ніякі вони не пришелепкуваті! Хіба що неохайні. Та дивакуваті. Але не пришелепкуваті.

— Як скажеш.

Тобі стенув плечима:

— То в чому річ?

— Мені треба знати, як можна відслідкувати когось за його мобільним телефоном.

Тобі підскочив на ноги й рушив до чайного столика, за який йому слугували кілька дощок, покладених на цеглини.

— Дуже просто. Візьми мобільний і завантаж відповідний застосунок для відслідкування. Ти що, телевізор не дивишся?

— Але я не знаю, кому належить мобільний. У мене є тільки номер.

Тобі пошкріб підборіддя, постояв і врешті всівся за робочий стіл з моніторами. Одягнув навушники з мікрофоном. Меґі старалася не заважати. Хлопець поклацав по клавіатурі, потім щось промовив у мікрофон. Засміявся, ще поклацав по клавішах. Нарешті видав: «Дякую, друже!»

На відміну від того, яким бачили Тобі в школі — вічно згорбленим, похнюпленим, — тут він здавався справжнім супергероєм.

Хлопець зняв навушники:

— Що ж, простіше не буває!

— Тобто як?

— У тебе є двісті баксів?

Меґі підозріло примружилася:

— Навіщо?

— Ти хочеш знати, де зараз той мобільний чи ні?

— І задля цього я маю відправити невідомо кому двісті доларів? Він що, нігерійський принц?

— Тобі треба відслідкувати той мобільний? Двісті баксів — і вони нададуть тобі координати будь-якого номера за останній місяць. Мій товариш каже, що це законно. Мисливці за головами постійно користуються цією послугою.

— Як на мене, то це не зовсім законно.

Тобі махнув рукою.

Меґі замислилася, не знаючи, як вчинити. Двісті баксів — кругленька сума. Їй довелося чимало попрацювати нянькою та приватним репетитором, щоб заробити собі достатньо грошей на новий ноутбук для коледжу. Але й розчаровувати батька їй не хотілося.

— Це точно не розвід на гроші?

— Він прислав мені брошуру. Схоже на серйозну фірму.

Тобі клацнув по лінку, і Меґі схилилася, щоб і собі почитати через його плече. Компанії з телекомунікацій продавали неймовірну кількість даних щодо локації мобільних телефонів іншим компаніям, а ті у свою чергу їх перепродавали іншим компаніям, що пропонували особливі пакети послуг з локалізації банкам та іншим закладам, яким треба було перевірити інформацію, зазначену особами у документації. У брошурі вказувалося, що банки можуть таким чином легко звірити місцеперебування клієнта за даними локалізації його мобільного телефона.

— А як же боротьба з переслідувачами або насильниками, які відстежують своїх жертв? — запитала Меґі.

Тобі важко зітхнув:

— Ти хочеш змінити світ чи відслідкувати мобільний?

— Paypal вони приймають?

Тобі кивнув:

— Мені потрібен номер.

Меґі назвала.

Тобі переказав гроші. Усього кілька натискань на клавіші.

— Вони надішлють інформацію протягом двадцяти чотирьох годин, — сказав Тобі, — а тепер не хочеш розповісти мені, у чому річ?

— Ні.

— Добре. І не хочеш розказати, що сталося минулої ночі?

— Ні, — відповіла Меґі, — але мені б хотілося скористатися твоєю допомогою ще в одному питанні.

Меґі закліпала віями. У Тобі вирвався мимовільний стогін. Він кивнув, запрошуючи її продовжувати.