Читаем Останній страх полностью

Агентка Келлер вставила ключа у замок дверей невеличкого будинку, що нагадував сільське ранчо. Над дверима ґанку у світлі ліхтаря кружляли нічні метелики. Містечко Редінґтон, штат Нью-Джерсі, не мало нічого особливого чи визначного, що вже само по собі було плюсом. Вартість житла як на зар­плату службовця ФБР теж не здавалася скаженою. І там жилося тихо і спокійно посеред осіб, що належали до середнього робітничого класу, та молодих родин на початку трудової кар’єри.

Зайшовши, вона зупинилася на порозі, прислухаючись до звуків, що лунали з кухні. Обережно опустила ключі до таці на вхідному столику і навшпиньках пройшла коридором, намагаючись не ступити на скрипучі мостини дерев’яної підлоги.

Всередині кухні звук лунав дужче. Характерне торохтіння, як від дитячих брязкалець. І регіт. Намагаючись не виказати себе, Келлер зазирнула всередину.

Коло плити стояв Боб, готуючи попкорн старомодним способом, підкидаючи і перемішуючи його у покритій фольгою пательні, щоб зерна розкрилися під дією тепла. Поряд стояли близнята й уважно спостерігали за магічним дійством. Майкл був у піжамі у вигляді динозавра, а Хезер — у бавовняній нічній сорочці із зображенням діснеївської Красуні.

Боб ухопився за тонку металеву стрічку, швидко підкидаючи покриту фольгою пательню, а дітлахи похитувалися на тій самій швидкості у такт його рухам. Раптом він зупинився, від чого близнюки теж завмерли на місці: Майкл із задертими догори руками, як городнє опудало, Хезер ледве стримувалася, щоб не пирснути зо сміху. Потім Боб описав широку вісімку пательнею, у якій сичало і потріскувало, а дітлахи похитувалися і пританцьовували, ніби крутили невидимі обручі на талії.

Келлер відчула, як її серце защеміло від ніжності. Боб із його непримітною зовнішністю та лисиною нічим не нагадував вродливих і крутих молодиків-агентів із Бюро. Його голову прикрашав старомодний «бублик» із залишків густої чорної шевелюри. Під вицвілою старою футболкою випинався живіт. Але в очах їхніх дітей він був справжньою кінозіркою. Як і в очах Келлер.

Часто дівчата мріють вийти заміж за своїх батьків. На думку Келлер, саме тому на світі так багато нещасливих подружжів. Адже жінки шукають ідеалізовану версію найпершого чоловіка з їхнього життя. Але сама Келлер не мала анінайменших ілюзій щодо батька. У той час як її батько був дуже відомим і вічно зайнятим роботою адвокатом, для якого на першому місці були суспільна думка і власна кар’єра, Боб — батько-домосід, який — тільки погляньте на нього! — увесь час віддавав родині. Якщо її батько міг цілий тиждень розмірковувати, перш ніж зважитися на прояв якихось емоцій чи почуттів, у Боба усі почуття були на поверхні, він розчулювався до сліз під час переглядання фільму чи на дитячій виставі у школі. Якщо її батько завів любовну інтрижку з власною секретаркою згідно з давно заїждженим кліше, Боб був вірним, як лабрадор. І найголовніше: він був дуже добрий на вдачу.

— Мама прийшла! — загорлали близнюки хором, побачивши нарешті, що вона спостерігає за ними з порога.

Келлер присіла, розкривши обійми і відчувши, як її серце мліє від щастя.

Боб поставив пательню на вимкнену конфорку і теж піді­йшов, щоб поцілувати дружину.

— Ми збираємося дивитися «Крижане серце»! — промовила Хезер.

— Знову?! — Келлер перезирнулася із чоловіком. — А хіба вам не пора вже спати?

— Ну, матусюууу, будь ласка! — завів Майкл.

— Татко сказав, що можна, — підхопила Хезер.

— Дайте мамі хоч хвилинку спокою, — сказав Боб, — у неї був довгий робочий день.

Він поглянув на Келлер:

— Тобі щось приготувати поїсти?

— Ні, я перекусила сендвічем, — відповіла Келлер.

— Тоді вина? — запропонував він, розрізаючи фольгу і висипаючи попкорн у пластикову чашу.

— Було б непогано.

Він поглянув на близнят:

— Біжіть, умикайте мультфільм, а ми зараз прийдемо.

Майкл підхопив чашу з попкорном і почимчикував до вітальні, а сестра — слідом.

— Їжте не поспішаючи! — крикнув Боб їм услід. — Попкорном легко вдавитися!

Келлер сіла за кухонний столик, а Боб тим часом дістав із буфета келих для вина і поставив перед нею. Показав пляшку і, намагаючись імітувати французький акцент, сказав:

— Найкращий вибір із винної колекції нашого супермаркету.

Налив вина. Келлер узяла келиха, сколихнула раз, спершу понюхала і лише потім відсьорбнула, відчуваючи на смак:

— Не Фестиваль їжі й вина, але годиться.

Він сів поряд:

— Що, важкий видався день?

Келлер важко зітхнула:

— Я возила його до Фішкіллської в’язниці, щоб він зміг повідомити брата.

— Як він?

Келлер зробила другий ковток:

— Йому двадцять один рік. Його батьки, молодші братик та сестра померли, старший брат у в’язниці. І не слід забувати про пресу.

Боб мовчки слухав розповідь дружини про довгий робочий день.

— Я все думаю про його сім’ю, — промовила Келлер. — Хлопчик того ж віку, що й наші близнята.

Боб накрив долонею руку дружини:

— До речі, щось там аж занадто тихо. Я зараз повернуся.

Він вийшов із кухні, щоб поглянути на дітей. Повернувся, несучи сонну Хезер під однією пахвою, а Майкла — під другою.

— Ну, от тобі й маєш! А я так хотіла з ними полежати!