Читаем Ловець тіні полностью

— Тому що мої обіцянки — така сама брехня, як і освідчення в коханні отієї парочки. І коли я в змозі довести, що інша людина здатна вбити із суто егоїстичних почуттів, тоді й мої дії звільняються від будь-якої вини.

Вітер посилився, струснувши верхівки дерев. Єдине потужне здригання прокотилося лісом і затихло в темряві. А Сандрі здалося, що отим мертвим вітром повіяло саме від Маркуса.

Пенітенціарій помітив її тривогу й несподівано повернувся до тями з того загадкового світу, де до цієї миті перебував. Побачивши страх в очах жінки, засоромився. Йому не хотілося, щоб вона отак на нього дивилася. Побачив, як вона мимохіть відступила на крок, ніби хотіла віддалитися від нього на безпечну відстань.

Сандра відвела очі, почуваючись зніяковіло. Але разом з тим після побаченого була не в змозі приховати своєї збентеженості. Щоб якимось чином уникнути напруження, вона взяла з його рук планшет:

— Хочу тобі дещо показати.

Погортала фотографії, нарешті знайшла знімок Діани Дельґаудіо першим планом.

— Дівчина працювала в крамниці косметики, — промовила. — Макіяж, де він не розмазався від сліз, накладено дуже ретельно. І губну помаду теж.

Маркус уважно розглядав зображення. Він ще не зовсім опанував себе і, можливо, саме тому не відразу збагнув зміст її уточнення.

Сандра спробувала пояснити:

— Коли я робила фотографії, мені це здалося дивним. Було в цьому щось недоречне, однак я лише пізніше збагнула, що саме. Кілька хвилин тому ти підтвердив, що ми маємо справу з убивцею, поведеним на вуаєризмі[6]: він чекає початку статевого акту, щоб аж тоді вийти на очі. Та якщо Діана та її хлопець обмінювалися пестощами, тоді чому в неї досі помада на губах?

Маркус нарешті збагнув:

— Він сам наніс її, пізніше.

Сандра кивнула.

— Я гадаю, що він її фотографував. Я майже впевнена в цьому.

Маркус зацікавлено слухав її зауваження. Він ще не знав, яким чином вставити його в modus operandi убивці, однак був переконаний, що це має певну роль у всьому ритуалі.

— Зло — це та аномалія, яка перебуває у всіх на очах і якої ніхто не помічає, — пробурмотів стиха.

— Що ти маєш на увазі?

Маркус знову уважно поглянув на неї.

— Усі відповіді — отут, перед нами. Саме тут їх і слід шукати.

Так само, як на картині «Мучеництво святого Матвія» в церкві Сан-Луїджі-деї-Франчезі в Римі, треба було лиш уміти дивитися.

— Убивця ще тут, хоч ми його й не бачимо. І ми повинні полювати на нього саме тут, а не деінде.

Поліціянтка зрозуміла.

— Ти говориш про чоловіка, якого ми бачили кілька хвилин тому. Ти не віриш у те, що він монстр.

— Який сенс у тому, щоб повертатися сюди через кілька годин? — визнав Маркус. — Негативна, руйнівна напруженість убивці вичерпується зі смертю й приниженням жертв. Його інстинкт отримує задоволення. Він спокусник, не забувай! Він уже живе передчуттям наступної здобичі.

Сандра була впевнена, що це ще не вся правда і Маркус щось від неї приховує. У його поясненнях було раціональне зерно, однак схвильований стан пенітенціарія свідчив про те, що було ще щось.

— Це через те, що він перехрестився, еге ж?

Отой жест хрещення, здійснений у зворотному напрямі, насправді вразив і Маркуса.

— То хто це був, на твою думку? — наполягала Сандра.

— Шукайте аномалію, агентко Веґа, не зупиняйтеся на деталях. Навіщо він сюди прийшов?

Сандра знову пригадала побачене.

— Він став на коліна, викопав ямку. Однак усередині нічого не було…

— Саме так, — погодився Маркус. — Він нічого не закопував. Він викопав.

***

«Це другий урок твого навчання», — заявив Клементе.

Він знайшов для нього помешкання в мансарді одного з будинків на Віа-деї-Серпенті. Воно було зовсім невелике. З меблів майже нічого, окрім лампи та приставленої до стіни розкладачки. Але з маленького віконця можна було милуватися неймовірним краєвидом римських дахів.

Маркус доторкнувся долонею до пластиру, який усе ще прикривав рану на скроні. Той жест перетворився на щось на кшталт нервового тіку, він здійснював його майже несвідомо. Після втрати пам’яті йому часом здавалося, що все навколо — лише наслідок поганого сну або його хворої уяви. І отой жест ніби слугував для того, аби переконатися: усе, що відбувається, — правда.

— Згода, я готовий.