Читаем Ловець тіні полностью

— Скільки часу я тут пробув? — запитав він, поставивши себе на місце чудовиська. — Десять, п’ятнадцять хвилин? Я уважно до них приглядаюся і тим часом насолоджуюся наступним моментом, перш ніж почну діяти.

За якусь мить Маркус мовив ніби сам до себе:

— Знаю, що ти відчував. Рівень адреналіну в крові наростає, і від отого відчуття в тебе залоскотало в животі. Збудження, змішане з тривогою. Приблизно так, як бувало, коли малим грався в піжмурки. Оте особливе свербіння в потилиці, від якого мурашки біжать шкірою.

Сандра почала розуміти, що відбувалося: нікому не вдавалося проникнути у свідомість убивці, а от пенітенціарій умів викликати на поверхню те зло, що ховалося в його душі. Вона вирішила вступити в гру симуляції і звернулася до нього, як до справжнього убивці:

— Ти їхав за ними всю дорогу, аж сюди? — запитала. — Можливо, ти знав дівчину, вона тобі подобалася, але відкинула твої залицяння?

— Ні. Я чекав тут. Я їх не знаю. Я не вибирав собі жертв, вибрав лише місце для полювання. Час від часу сюди навідуюся і тим часом готуюся.

Сосновий ліс біля Остії був улюбленим прихистком для закоханих, особливо влітку. А от взимку мало кому спадало на думку сюди приїхати. Хтозна, скільки днів цей убивця блукав лісом, чекаючи на слушну нагоду. І зрештою отримав винагороду.

— Навіщо ти розчистив землю?

Маркус опустив голову.

— У мене із собою сумка, можливо, наплічник, я не хотів забруднити його сосновими голками. Я його дуже люблю, адже там зберігаю всі мої знаряддя, мої прибамбаси для фокусів. Тому що я ніби чаклун.

Вибирає найкращу мить і повільно наближається до жертв, роздумує. Розраховує на фактор несподіванки: це частина його виступу фокусника.

Маркус відійшов від дерева і рушив до центру сцени злочину. Сандра йшла слідом, за кілька кроків позаду, вражена тим, як відбувалася реконструкція подій.

— Я непомітно підступив до машини.

Маркус перейшов до проглядання наступних фотографій. Голі тіла жертв.

— Вони вже були без одягу чи ти змусив їх роздягнутися? Вони вже покохалися чи ще перебували на фазі прелюдії?

— Я вибираю пари, тому що не вмію спілкуватися з іншими. Я не здатний на емоційні чи сексуальні стосунки. Є в мені щось таке, що відштовхує інших. Мною керує заздрість. Так, я їм заздрю… Ось чому мені подобається дивитися. А потім я їх убиваю, щоб покарати за їхнє щастя.

Маркус промовив це так байдуже, що Сандру мов крижаною водою обдало. Несподівано оті невиразні очі пенітенціарія нагнали на неї страх. Вона не бачила в них люті, лише тверезу відстороненість. Маркус не просто намагався відчути себе на місці убивці.

Він сам перетворився на чудовисько.

Сандра відчула, як на неї накочується тривога.

— Я сексуально незрілий, — вів далі свою гру пенітенціарій. — Мені від двадцяти п’яти до сорока п’яти років.

Зазвичай саме в такому віці в індивідуумах вибухало накопичене роками незадоволення, викликане відсутністю сексуального життя.

— Я не ґвалтую своїх жертв.

«Справді, слідів сексуального насильства у жертв не виявлено», — зауважила Сандра.

Пенітенціарій уважно поглянув на фотографію машини, а потім став навпроти капота.

— Я несподівано вискочив з темряви й навів на них пістолет, щоб вони не могли завести двигуна і втекти. Що в мене є із собою?

— Пістолет, мисливський ніж і альпіністський шнур, — підсумувала Сандра.

— Я передав шнур хлопцеві, переконавши прив’язати свою подружку до сидіння.

— Тобто ти хотів сказати, що ти його примусив?

— Я йому не погрожував. Я ніколи не підвищую голосу, завжди кажу все чемно. Я спокусник.

Йому не треба було навіть стріляти в повітря для наганяння страху чи щоб показати, що він не збирався жартувати. Йому досить було змусити юнака повірити, що в нього була можливість урятуватися. Що в разі, коли він буде слухняним, коли поводитиметься добре, то наприкінці буде звільнений.

— Звісно, хлопець зробив, як я йому сказав. Я уважно спостерігав за ним, щоб він прив’язав як годиться.

«Пенітенціарій мав рацію», — зауважила Сандра. Люди нерідко не беруть до уваги силу переконання вогнепальної зброї. Хтозна, чому всі так свято вірять, що зможуть впоратися з такою ситуацією.

Гортаючи фотографії, Маркус дійшов до тієї, на якій була дівчина з ножем, що стримів у неї з грудей.

— Ти зарізав її, однак їй пощастило, — оголосила Сандра й відразу пошкодувала, що вжила оте слово. — Кровотеча зупинилася тільки тому, що ти залишив ножа в рані. Якби ти його вийняв і забрав із собою, тоді вона, мабуть, не врятувалася б.

Маркус заперечно похитав головою.

— Я не вбивав дівчину. Ось чому я залишив ніж. Для вас, щоб ви про це дізналися.

Сандра повірити не могла.

— Я запропонував йому обмін: його життя в обмін на її.

Поліціянтка була вражена:

— Як ти можеш таке казати?!

— Самі пересвідчитеся, коли на руків’ї ножа знайдете відбитки рук хлопця, а не мої.

«Таким чином він хотів принизити їхні почуття», — подумала вона.

— То така перевірка кохання.

— Однак якщо він тебе послухав, чому ти убив ще і його?! Тобто змусив його вийти з машини й холоднокровно вистрілив йому в потилицю. То була страта.