Читаем Код Да Вінчі полностью

— У ранню християнську епоху, — тихо продовжив Ленґдон, — погляд на секс як на шлях до Бога становив серйозну загрозу для Католицької Церкви, яка проголосила себе єдиною посередницею між Богом і людьми. Зрозуміло, що Церква докладала всіх зусиль, щоб демонізувати секс, затаврувати як гидкий і гріховний акт. Так само чинили й інші релігії.

Софі мовчала, але Ленґдон відчув, що вона вже краще розуміє дідуся. За дивним збігом, Ленґдон недавно розповідав про це все на лекції, цього ж семестру.

— Правда, дивно, що ми так неоднозначно ставимося до сексу? — запитав він студентів. — Наш духовний спадок і сама фізіологія кажуть, що секс природний, це омріяний шлях до духовної повноти, тимчасом як сучасна релігія засуджує секс і вчить нас боятися статевого потягу, наче поклику диявола.

Ленґдон вирішив не шокувати студентів тим, що понад десяток таємних товариств у цілому світі — до того ж багато з них доволі впливові — досі виконують сексуальні обряди і бережуть давні традиції. Герой фільму «З широко заплющеними очима», чию роль виконує Том Круз, довідується про це, нишком прокравшись на таємне зібрання найвищої еліти Манхеттена і ставши очевидцем обряду Хіерос гамос. На жаль, режисери неправильно відтворили більшість деталей, але головна ідея залишилась незмінною — таємне товариство зібралося, щоб уславити магію сексуального єднання.

— Професоре Ленґдон! — з надією в голосі озвався студент з останньої парти. — То ви вважаєте, що, замість того, щоб ходити на богослужіння, ми маємо більше займатися сексом?

Ленґдон посміхнувся. На такий гачок його не впіймаєш. Він немало чув про гарвардські вечірки і знав, що цим діткам сексу не бракує.

— Джентльмени, — сказав він, знаючи, що ступає на хиткий ґрунт, — дозвольте щось вам порадити. Я не настільки сміливий, щоб схвалювати дошлюбний секс, і не настільки наївний, щоб думати, що всі ви — цнотливі янголи. І тому хочу дати вам тільки одну маленьку пораду стосовно вашого статевого життя.

Усі хлопці подалися вперед, уважно слухаючи.

— Наступного разу, коли будете з жінкою, зазирніть до свого серця і замисліться, чи можете ви поставитися до сексу як до містичного, духовного акту. Поставте за мету знайти ту іскру божественності, яку чоловік може осягнути тільки через єднання зі священною жіночністю.

Дівчата посміхнулися і з розумінням закивали.

Серед хлопців почулися смішки і сумнівні жарти.

Ленґдон зітхнув. Студенти були ще хлопчаками.

Софі притиснулась чолом до холодного скла ілюмінатора і тупо дивилась у чорноту, намагаючись осягнути те, що почула від Ленґдона. Її охопив гострий жаль: «Десять років. — Вона уявила пачки нерозпечатаних листів, які надходили від дідуся. — Розповім Робертові все». І, не відвертаючись від вікна, Софі заговорила. Повільно. Боязко.

Пригадуючи події тієї ночі, Софі неначе перенеслася в минуле... Ось вона виходить з авта біля нормандського будинку дідуся... збентежена бродить порожнім будинком... чує внизу голоси... і знаходить потаємні двері. Повільно спускається кам’яними сходами до підземного гроту. Повітря пахне землею. Воно прохолодне й легке. Надворі березень. Сховавшись у тіні на сходах, вона дивиться, як незнайомі люди розгойдуються і щось ритмічно наспівують у мерехтливому світлі вогню.

«Я бачу сон, — сказала собі Софі. — Сон. Таке буває лише вві сні».

Чоловіки й жінки стояли разом у колі: чорне, біле, чорне, біле. Прекрасні прозорі сукні жінок заколихалися, коли вони піднесли догори золоті кулі і хором вигукнули: «Я була з тобою спочатку, на світанку всього святого, я привела тебе на світ, доки день настав».

Жінки опустили кулі. Усі розгойдувалися вперед-назад, наче в якомусь трансі. Вони уславляли щось, що було в центрі кола.

На що вони дивляться?

Ритм прискорився. Гучніше. Швидше.

«Жінка, яку ти бачиш, — це кохання!» — вигукнули жінки і знову піднесли золоті кулі.

«У вічності її обитель!» — відповіли чоловіки.

Після цього всі знову заговорили ритмічно. Ось ритм прискорився. Спів гримів. Ще швидше. Раптом усі зробили крок уперед і стали навколішки.

І в цю мить Софі нарешті побачила те, що вони уславляли.

У центрі кола на низенькому декорованому олтарі лежав, чоловік. Він був голий, лежав на спині,і мав на обличчі чорну маску. Софі вмить упізнала це тіло і родиму цятку в нього на плечі. Дідусь! Уже сама ця картина вразила б Софі до нестями, але це було ще не все.

На дідусеві, широко розставивши ноги, сиділа гола жінка в білій масці, з-під якої на плечі спадало пишне сріблясте волосся. Тіло вона мала огрядне, аж ніяк не досконале, і розкачувалась у такт співу — кохалася з дідусем Софі.

Софі хотілось відвернутися й тікати звідти, але вона не могла. Здавалося, кам’яні стіни обступили її й не хочуть випускати, а спів тим часом дедалі гучнішав. Люди у колі дійшли до крайнього збудження, голоси наростали й злилися в несамовитий вереск. Раптом уся зала із диким ревом неначе вибухнула оргазмом. Софі було важко дихати. Аж тепер вона усвідомила, що тихо плаче. Вона повернулась і, заточуючись, безшумно вийшла нагору, тоді на вулицю і, тремтячи всім тілом, поїхала назад до Парижа.