— Тепер зрозуміло, — сказав агент, — як Ленґдон і Неве вийшли з банку.

Колле не міг вимовити ані слова. Він згадав водія броньовика, якого спинив на виїзді з банку. «Ролекс» у нього на зап’ястку. Те, як він рвався їхати. «А я так і не перевірив, що в нього у фургоні».

Наступної миті Колле збагнув, що, очевидно, хтось у банку збрехав поліції про те, що Ленґдон і Софі вже пішли, а тоді допоміг їм утекти. Але хто? І навіщо? Колле подумав: може, це причина того, що Фаш наказав чекати? Може, Фаш зрозумів, що до цієї справи причетні ще якісь люди, а не тільки Ленґдон і Софі? Але якщо Ленґдон і Неве приїхали на броньовику, то хто ж приїхав на «ауді»?

За сотні миль на південь над Тірренським морем летів маленький «Бічкрафт», що виконував чартерний рейс до Парижа. Хоч політ відбувався плавно, єпископ Арінґароса стискав у руках поліетиленовий пакет, знаючи, що його будь-якої миті може знудити. Розмова з Парижем виявилась зовсім не такою, як він очікував.

Арінґароса сидів сам у невеличкому салоні літака і крутив на пальці золотий перстень, намагаючись подолати безмежний страх і відчай. Усе в Парижі пішло не так, як слід. Єпископ заплющив очі і подумки помолився, щоб Безу Фашеві вдалося все владнати.

Розділ 64

Тібінґ сидів на канапі, тримав на колінах скриньку і милувався вигадливою інкрустацією на кришці. «Це найдивовижніша й найчарівніша ніч у моєму житті».

— Відкрийте її, — шепнула Софі. Вона і Ленґдон стояли поряд. Тібінґ усміхнувся. «Не квапте мене». Він шукав наріжний камінь понад десять років, тож тепер хотів насолодитися кожною часточкою цієї прекрасної миті. Вій провів долонею по дерев’яній кришці, відчуваючи пальцями контури інкрустації.

— Троянда... — прошепотів він. Троянда — це Марія Магдалина і Святий Ґрааль. Троянда, або ж роза, — це компас, що вказує шлях. Тібінґ почувався дурнем. Роками він обходив собори й церкви по всій Франції, платив за доступ у закриті місця, оглянув сотні арок під вікнами-розетками у пошуках наріжного каменя. La clef de voûte — наріжний камінь під знаком Троянди.

Він повільно підняв кришку.

Ледь побачивши те, що лежало у скрйньці, Тібінґ зрозумів: це справді наріжний камінь. Він зачудовано дивився на кам’яний циліндр, утворений із п’яти дисків із літерами. Цей предмет здавався йому на диво знайомим.

— Він створений за проектом із щоденників да Вінчі, — сказала Софі. — Дідусь вирізав їх задля розваги.

Ну звичайно! Тібінґ бачив ці схеми й ескізи. Ключ, що веде до Ґрааля, лежить усередині цього каменя. Тібінґ обережно витягнув важкий криптекс із скриньки. Він не мав гадки, як відкрити цей циліндр, однак відчував, що в ньому захована сама його доля. У моменти відчаю Тібінґ, бувало, замислювався, чи справа, якій він присвятив життя, колись увінчається успіхом. Тепер ці сумніви розвіялися раз і назавжди. Він наче чув слова, що долинали із глибини століть... Вони були основою легенди про Ґрааль:

Не ви знайдете Ґрааль, Ґрааль сам знайде вас.

Неймовірно, але сьогодні ключ до таємниці Ґрааля сам прийшов до його оселі.

Доки Софі й Тібінґ сиділи з криптексом і розмовляли про оцет, диски з літерами і розмірковували, яким би міг бути пароль, Ленґдон переніс скриньку на добре освітлений стіл, аби краще її оглянути. Тібінґ щойно сказав дещо, що не йшло йому з голови.

Ключ до Ґрааля захований під знаком Троянди.

Ленґдон підніс скриньку до світла й уважно оглянув інкрустацію. Хоч його знання в галузі мистецтва не поширювались на вироби з дерева чи інкрустовані меблі, він пригадав знамениту кахельну стелю іспанського монастиря неподалік Мадрида. Будівля простояла три століття, коли раптом зі стелі почали відпадати плитки, а під ними виявились сакральні тексти, що їх колись надряпали на штукатурці монахи.

Ленґдон знову подивився на троянду.

Sub Rosa.

Таємниця.

Якийсь звук у коридорі змусив Ленґдона обернутися. Але він не побачив нічого, крім невиразних тіней. Мабуть, це пройшов слуга Тібінґа. Ленґдон знову схилився над скринькою. Він провів пальцями по гладких краях троянди, розмірковуючи, чи не можна якось її витягнути. Але інкрустація була припасована бездоганно. Він сумнівався, що зможе пропхати в щілину навіть лезо бритви.

Ленґдон відчинив скриньку й уважно оглянув внутрішній бік кришки. Поверхня була абсолютно гладка. Тоді він повернув її до світла під іншим кутом і помітив у самому центрі малесеньку дірку. Ленґдон опустив кришку й оглянув інкрустацію. Зверху дірки не було.

Отже, вона не наскрізна.