Читаем Дух Росії полностью

Ils sont tout simplement des paresseux! Російська революція та всі її гарні лозунги – це були лишень фрази в устах її адептів, що не принесли в життя ні нових ідеалів, ні нових цілей. Блискучу характеристику тієї революційної "інтелігенції" свого часу подав Гершензон у публіцистичному збірнику "Вєхі", що став відомим після революції 1905 року: "Що упродовж останнього півстоліття зробили думки наших інтелігентів?". Звідси його слова: "Купка революціонерів переходила від будинку до будинку і стукала в кожні двері: всі на вулицю, це ганьба залишатися вдома! – і всі без винятку "просвітлені", інваліди, сліпі, каліки без рук кинулися на ринкову площу, ніхто не залишився вдома. Півстоліття вони тиняються на ринковій площі з криком і лайкою. Вдома панує бруд і злиденність, безлад, проте господар мусить займатися іншим: він займається громадською діяльністю, він рятує народ, це легше і цікавіше, ніж ница робота вдома… Загалом, однак, щоденний спосіб життя верстви інтелігентів жахливий, це – справжня мерзотність і запустіння, ніякої дисципліни, жодної послідовності, навіть ззовні. День минає, хто зна навіщо, і так – з дня на день, тут панує лише натхнення, тут все догори ногами. У приватному житті – неробство, постійне ходіння туди-сюди, гомерична неохайність, у шлюбі – бруд і хаос, у роботі – наївна відсутність сумлінності, в громадських справах – невгамовна схильність до деспотизму поряд із цілковитою зневагою до іншої особистості, перед начальством – то зарозуміле молодецтво, то покірність" [46].

Вони – невдахи, які, використовуючи вислів Ніцше, "зазнали втрат", і революція – це їхня помста, помста невдах, які прагнуть зрівнятися з тими, що перебувають на вершині, саме задля втіхи лакея, що залишився на самоті в покинутій їдальні; він, кидаючи лякливі погляди навколо себе, хоче насолодитися вином, яке досі смів сьорбати лише крадькома. Цей невдаха приніс з собою для себе у світ нову мораль, доводячи всі ті можливості, що дрімали в хаотичній російській душі, до досконалості і певного синтезу. Відома картина в Третьяковській галереї в Москві ("Кликана вечеря". – Д. Д.) чи навіть світлини московітських чекістських груп на їхніх парадних засіданнях під час більшовицької революції виявляють тих реформаторів світу в усій їхній величі. Студенти з велетенськими чубами, коротко підстрижені студентки, ті й ті вирізняються великою зневагою до чистої білизни, часто і до мила. Подертий одяг, капелюхи, немов із гардероба провінційного театру, підперезані шматком ременя штани, типово російські видовжені обличчя – то привітні, то звірячі, з очима, що фанатично блищать від ентузіазму чи кокаїну, що світяться від дикої нетерпимості та сектантської обмеженості, атмосфера, що відгонить димом кинутої долу цигарки, таємними змовами, бомбами і кров'ю. Огидна атмосфера, в якій жила із середини минулого століття вся так звана революційна російська молодь. До цього товариства будь-хто, що пішов на службу "народу" чи "пролетаріату", має вільний доступ. Ледачі від природи ("des parresseux". – Д. Д.), невдахи, в приватному житті без здібностей, вони б лише тоді мали якесь значення в комуні, коли б їм вдалося підняти власну убогість до ідеалу, перед яким усі мусили б схилити коліна, так само, як їхні товаришки лише тоді могли б висловити претензію на елегантність, коли б на справжні елегантність і вишуканість було накладене революційне табу, як на щось "буржуазне" і карне.