Точно так само причина невдачі німецького вторгнення в 1918 році полягала аж ніяк не у збройній силі вже докорінно розбитої і з огляду на збройну силу вже неіснуючої Росії, а в політиці західних союзників, які не хотіли допустити краху великої російської імперії; щось схоже спостерігалося в 1905 році, коли вони стали на заваді розпаду царської імперії. Ті ж причини знову зіграли свою роль у 1941 – 1945 роках. Тут передусім мається на увазі інертна політика німецького націонал-соціалізму, яка в Україні, в Польщі, Білорусі та в Прибалтиці не бажала покладати свої надії на звільнення поневолених народів, а в останню хвилину поставила на "нову білу Росію" на чолі з генералом Власовим. Те саме й тепер чинять політики, які ігнорують Україну й усі волелюбні нації, довіряючи всеросійському трупові Керенському. Насамкінець потрібно відмовитися від легенди – надзвичайно приємної для росіян – про неможливість перемоги над Росією. Це справді тільки легенда. Можна вести мову про відсутність на Заході волі задля повалення московітського чудовиська. Проте аж ніяк – про неможливість реалізації цього наміру.

З ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ АВТОРА

Доктор права Дмитро Донцов народився у 1883 р. в Мелітополі (Таврида) на півдні України. Навчався у Санкт-Петербурзі, Києві, Львові (Лемберґу) і Відні. За царських часів був членом РУП (Революційної Української Партії) і був двічі ув'язнений (у 1905 і 1907-08 рр.). У 1908 р. врятувався втечею за кордон.

Від 1908 до 1914 року писав для української преси Києва і Львова, а також для антиросійського часопису "Ukrainische Rundschau", єдиного іншомовного органу українців на Заході, що видавався Українським клубом австрійської імперської ради у Відні.

У 1913 р. у Львові він виступив з промовою на Всеукраїнському студентському конгресі. Там він виголосив – з огляду на загрозливу небезпеку війни – свою програму "сепаратизму", тобто цілковитого відокремлення України від Росії і заснування незалежної Української держави. Цей крок викликав різку реакцію російської преси. Донцов став об'єктом найгострішого нападу у Думі керівника Партії кадетів, (конституційних демократів) професора Павла Мілюкова, видавця часопису "Речь", що виходив у Санкт-Петербурзі. У соціал-демократичній пресі проти нього висловлювався Ленін.

Від 1914 до 1916 р. у Берліні Донцов видавав кореспонденцію для Українського клубу австрійської імперської ради і німецькою мовою публікував свої твори: "Українська державна ідея і війна проти Росії", "Велика Польща і центральні держави", "Похід Карла Дванадцятого в Україну". Крім того, він писав статті для різних німецьких тижневиків і щомісячників, як, приміром, "Der Panther", "Der Turmer", "Der Marz", "Der Tag" і "Die Politik", видавцем яких був др. Пауль Рорбах.

У 1918 р. був призначений прес-шефом українського уряду в Києві під керівництвом гетьмана генерала П. Скоропадського, писав статті для української преси в Києві, публікував антиросійські твори, виступав з доповідями.

У 1919 – 1921 рр. був керівником прес-бюро української дипломатичної місії в Берні. Упродовж цього часу він також писав статті для швейцарської преси. Від 1922 до 1939 р. видавав щомісячник "Вісник" у Львові; цей часопис мав антибільшовицьке й антиросійське спрямування і викривав "три "М": "Москву, матеріалізм і масонство". У цей час опублікував книгу "Націоналізм", у якій визначив принципи національної ідеології, заснував антиросійський націоналістичний рух у Галичині, що мав жвавий відгук у радянській Україні. В 1939 р. автор разом із іншими українцями перебував у польському концентраційному таборі "Береза Картузька". Після німецької окупації припинив виходити його часопис "Вісник". Від 1946 р. писав статті для української преси в Англії, Німеччині, Франції, Канаді і Сполучених Штатах. У 1946 р. більшовики вимагали його видачі разом із 24 іншими українцями. У 1949 – 1952 рр. – професор української літератури в університеті Монреалю.

Др. Донцов опублікував багато надзвичайно цікавих книг, з-поміж них: "Хрест проти диявола", "За який провід?", "Дух нашої давнини", "Правда прадідів великих", "За яку революцію" і "Від містики до політики" і т. д. Регулярно писав статті для часописів "ABN Correspondence" і "The Ukrainian Review".

Від 1913 р. і до сьогоднішнього дня др. Донцов неодноразово був об'єктом найгостріших нападів з боку російської преси – царської, демократичної, більшовицької – спочатку в царській імперії, а пізніше в СРСР і за кордоном.

[Редакція першого видання]

1 Цегельський Л. Русь-Україна і Московщина-Росія. – Львів: Апріорі, 2007. – С.96-98.

____________________

____________________

____________________

____________________

5