Читаем Дух Росії полностью

І – прикметно – саме з такої точки зору та політика розглядала іншу російську месіанську ідеологію – слов'янофільство. Якщо виникає слов'янська проблема, то вона не розглядається окремо й абстрактно, а саме як перший крок до загального воєнного походу проти Заходу. Якщо знову порушується турецька проблема, то слов'янофіли навіть підтримують те, щоб турки залишилися в Константинополі, якщо складається враження, що справа закінчиться тим, що султана в його резиденції потрібно замінити комісаром тієї чи іншої великої європейської держави. Якщо йдеться про внутрішні справи європейських народів, що підлеглі чи непідлеглі Росії, то всі ці питання розглядаються крізь призму зміцнення російської сили щодо Європи. Надалі аналогія ще разючіша! Більшовики оголошують війну європейському "буржуазному" ладу, спрямовуючи свій заклик до пролетаріату. Однак, проти тієї ж буржуазії вже оголосили війну старі буржуазні слов'янофіли, теж апелюючи до того ж пролетаріату! Чи були вони також борцями за соціалізм, чи все ж більшовики – слов'янофіли? Ні те, ні інше. Проте обидва курси служать чи служили тому самому націонал-московітському ідеалові, що має потребу в загибелі Європи. Обґрунтовуючи свою політичну теорію, Лєонтьєв пише: "Всі слов'яни, південні, а також західні, в тому цінному для мене сенсі культури і способу життя є нічим іншим, як неминучим злом, оскільки в образі їхньої верстви інтелігентів вони не виробляють для світу нічого, крім найпримітивнішої і найбільш пересічної європейської буржуазії" [6].

"Крім найпримітивнішої буржуазії!" Звідки такі тембри в цариста Лєонтьєва? Ляпсус? Ні, це його глибоко продумане міркування, тому що десь інде він також пише: "Прийшов час покласти край розвиткові дрібнобуржуазного (отож саме буржуазного. – Д. Д.) ліберального поступу"! [7]. І, знову звертаючись до "слов'янських братів", він із жалем стверджує, що вони за всіма їхніми чеснотами і хибами набагато більші, ніж ми, схожі на європейських буржуа середнього сорту". – "Якщо світ, – читаємо ми у нашого вороже налаштованого до буржуа цариста далі на с. 415, – незабаром скине буржуазну цивілізацію, то тоді новий ідеал людства неминуче візьме свій початок із Росії, від народу, в якого слабше розвинені буржуазні чесноти". Все це звучить як слова Леніна чи Бухаріна, які обґрунтовують світову місію російського пролетаріату тим, що він менше, ніж його західні товариші, пройнятий буржуазною мораллю і відповідними забобонами…

Проте автор послідовний! Якщо "буржуазна цивілізація", яку він так ненавидить, гине, то мусить бути хтось, щоб покласти її до могили. Звичайно, що для Леніна цей гробар зветься революційним пролетаріатом. Для Лєонтьєва – також! Франція була провідним провісником тодішньої буржуазної культури; саме тому, згідно з російськими панславістами, вона мала загинути, само собою зрозуміло, що за допомогою руки пролетаріату: "Якщо для наступної незалежності східно-російського мислення від романо-германського, для переходу на новий, інший шлях культури і державних форм буде потрібно, щоб авторитет романо-германської цивілізації в очах людей Сходу падав дедалі нижче, коли виникне потреба, щоб марновірство щодо тієї цивілізації якомога швидше перетворилося на спрямоване на неї застереження, то хотілося б, аби країна, якій належить ініціатива в модерному поступі, скомпрометувала свою геніальність якомога швидше й остаточно" [8]. Отож нею була б Франція! А оскільки Лєонтьєв написав свій памфлет за часів паризької комуни, то він кличе на допомогу її фригійську шапку, яка насунеться на вежі собору Паризької Богоматері, що мало б сповістити про остаточну смерть буржуазного світу. Звичайно, було б ще краще, коли б Париж з його "буржуазними" церквами і парламентськими будівлями загалом зник з поверхні землі; а оскільки це не цілком можливо без більшовицьких методів, то ці останні й рекомендуються Лєонтьєвим. "Чи тріумф і панування комуни, – запитує він, – можливий без вандалізму, без фізичного руйнування будівель, пам'ятників мистецтва, бібліотек і т. д.? Безперечно, ні; і за наявності сучасних засобів руйнації набагато легше перетворити більшу частину Парижа на руїни, ніж це було можливо за інших часів зруйнувати такі великі культурні центри, як Вавилон, Ніневію, старий Рим. І цього має бажати кожен, хто прагне до нових форм цивілізації!" [9].