Читаем Чтиво полностью

ому принесли одинадцять пакунків паперу, цілу купу найкращих західнозлабійських кулькових ручок, чотири різних підрядкових переклади англійською кожного західнозлабійського видання «Василія Набочки», перелік друкарських помилок, злабійсько-англійський словник, злабійський словник рим, злабійський тлумачний словник, повну злабійську енциклопедію, в’язку мап завтовшки з телефонну книгу, примірник статуту Партії, сімнадцять томів історії злабійського народу Д. М. Піїльяржхийа, антологію марксистської літературної критики, репринтне видання промов Жулька з 1987 року. Були тут і кілька фотоальбомів з листівками, на яких були зображені місцеві види. Був календар, який безкоштовно розповсюджувало Міністерство сексуального оздоровлення. Кожен місяць розказував про нове венеричне захворювання. Жульк обвів червоним три дні. Перший кружечок — сьогоднішня дата. Пфефферкорн відрахував двадцять днів-хламідій до початку підготовки до фестивалю. На двадцять перший день — відкриття, п’ятниця перед цим днем була позначена злабійською як остаточний деллайн.

Двадцять два дні.

Він відкинув календар і взяв запакований у пластик східнозлабійський примірник «Пйєліхйїна». Незрозуміло, навіщо Жульк приніс йому капіталістичну газету. Він розірвав пластик і розгорнув газету:

І БАГАТООБІЦЯЮЧОГО

АВТОРА СТРАЧЕНО

Відповідно до статті пристрасті в казино «Набочка» розжарювалися. В театрі «Цирку дю Солей» не лишилося вільних місць, стільки було бажаючих подивитися на першу публічну страту за рік. Квиток коштував 75,95 долари, але спекулянти просили по чотириста доларів за штуку. Свято почалося з промови Його Величності лорда президента Климента Тітиїча. Він пообіцяв таке ж саме криваве покарання кожному, хто наважиться його розсердити. Потім показали танцювальну виставу. За такої нагоди жінки надягли спеціальні костюми: особливі чорні міні-спідниці і закручені неонові пір’я в зачісках. Після цього президент оголосив тижневу відстрочку всім, хто заборгував в азартні ігри. Оскільки більша частина населення була по вуха в боргах, натовп привітав цю новину радісними криками. Пальнула гармата, й нарешті оголосили страту. Відомого американського автора трилерів і міжнародного втікача від справедливості А. С. Пепперса вивели в каптурі і наручниках. Змусили опуститися на коліна. Президент запитав, чи не хоче той сказати останнього слова. Пепперс похитав головою, і Президент пожартував з приводу такого великого словникового запасу. З приреченого сміялися і глузували. Тринадцять снайперів зайняли свої місця. Підняли гвинтівки. За командою президента вистрелили. Нашпиговане кулями тіло Пепперса винесли, гармата пальнула ще раз, заграв акордеон.

Пфефферкорн вирішив, що, на думку консультантів, убити підставного «А. С. Пепперса» не гірше, ніж убити справжнього. Також він зрозумів, чому Жульк хотів, аби він прочитав статтю. Для світу А. С. Пфеффер, Артур Пфефферкорн, або Артур Ковальчик, більше не існував. Шукати його ніхто не буде. Як би жахливо це не звучало, іще жахливіше було знати, що хтось загинув лише тому, що був такого ж зросту, як і Пфефферкорн.

Двері відчинилися і зачинилися. З’явилася дружина Жулька з великим повним відром і мішком через плече. Вона повісила відро на зігнуту руку і спробувала дістати ключі з фартуха, щоб нічого не пролити, увесь час пританцьовуючи від незручності. Пфефферкорн згадав це відчуття. Він робив те ж саме рано-вранці тридцять років тому: наприклад, намагався однією рукою нагодувати з пляшечки немовля, а іншою — зварити каву. Дружина Жулька нарешті вставила в замок потрібний ключ. Двері камери відчинилися. Вона лишила їх відчиненими, внесла всередину відро і мішок. Це було цілком безпечно, адже Пфефферкорн був прикутий ланцюгом. Але йому здалася дивною така байдужість до власної безпеки з боку жінки. Він легко міг проткнути її сонну артерію своєю ручкою. Міг устромити пальці їй в очі й видавити очні яблука. Гаррі Шагрін і Дік Стапп уже не раз це б зробили. Він міг би її задушити. Ланцюг, яким його прикували до столу, здавався досить довгим, щоб закинути його їй на шию. Але вона не вагаючись пройшла повз нього і повернулася спиною. Невже він такий нестрашний?

Вона поставила відро і скинула мішок. Випрямилася, притримуючи руками поперек.

— Дякую,— сказав він.

Вона обернулася і зробила реверанс.

— Ви не мусите цього робити,— сказав він.

Вона нічого не відповіла. Дивилася в підлогу.

— Справді,— додав він.— Не мусите.

Вона підняла очі і на мить зустрілася з ним поглядом. Тоді повернулася і пішла.

У мішку був рушник, мочалка і великий шматок господарчого мила. Рушник і мочалка були точно такими, як і в готелі «Метрополь». Він зняв одяг, лишивши ліву штанину вовняних штанів і ліву штанину трусів висіти на ланцюгу. Став над зливом і полився водою з відра. На мить він дозволив собі погратися з думкою, що мило — це полімер дубнію високої щільності, що ось він відкриється, і звідти випаде зброя або ключ. Але в руках лишилася тільки піна.