Чоловік, що стояв біля камери, був лисим, із запалими щоками. На ньому був аскетичний костюм і окуляри в сталевій оправі. Голос — тихий, але ясний, з акцентом, але зрозумілий — видавав людину небезпечно-дієву. Очі в нього були чорні й холодні, немов дві лінзи однієї камери або ескімо в шоколаді. Він глибоко вклонився.

— Сер, саме час відвідати призначену зустріч,— сказав Драгомир Жульк, покійний прем’єр-міністр Західної Злабії.

Глава дев’яносто перша

 и здивовані, сер. Це зрозуміло. Як фізична особа я мертвий, принаймні, вас змусили в це повірити. Це здивувало би багатьох, навіть людину з такою багатою уявою, як ви. Сер, трохи інформації змінить здивований вираз, що як фізична особа я бачу на вашому обличчі.

Версія Драгомира Жулька значною мірою відрізнялася і від викладу подій Климента Тітиїча, і від слів американців. Згідно Жульку, Партія влаштувала шоу. Усе, що сталося,— від публікації «Кривавих очей» до недавнього перебування Пфефферкорна в камері смертників,— було організоване або заради цілей Партії, або для того, щоб підкреслити притаманні капіталістичній системі некомпетентність і неповноцінність.

Партія, казав він, увела в «Криваві очі» код політичного вбивства, змусивши таким чином капіталістичну систему на вбивство Климента Тітиїча, який і сам був не більш ніж інструментом цієї системи. Те, що вбивство не вдалося, нічого не доводило, бо все, що б не робила капіталістична система, мусило зазнавати поразки, і хоча великої цілі — а саме смерті Тітиїча — не досягли, менша ідеологічна ціль — а саме демонстрація притаманних капіталістичній системі некомпетентності й неповноцінності — була досягнута.

— Що і потрібно було довести,— сказав Жульк.

«Кривава ніч» також була роботою Партії. В ній містився фальшивий шифр, що мав підірвати послідовність передачі капіталістичної системи, створивши таким чином плутанину. Партія організувала вбивство людини, перевдягненої в Жулька.

— Причина цього доволі ясна,— сказав Жульк.— Партія хотіла створити враження, що як фізична особа я загинув. Це б дозволило мені як фізичній особі зайнятися прихованою діяльністю, на яку не звернений допитливий погляд капіталізму. Товаришу, який приніс у жертву своє життя заради цієї цілі, ми віддаємо належну пошану.

Щодо «Двадцять шостого травня», то цей рух аж ніяк не був групкою відступників, це таємний елітний підрозділ Партії, чия удавана нелегальність була геніальною вигадкою з метою обдурити примітивний інтелект капіталістичних агресорів.

— Ви можете заперечити: «Климент Тітиїч повідомив мене, що він є лідером цього руху». Сер, це неправильно. Вигадка, яку він називає своєю, є, власне, контр-вигадкою. Партія дозволила йому в це повірити, щоб була можливість отримати інформацію про його нечестиві капіталістичні наміри. Сер, не дозволяйте себе обдурити. Багато агентів, яким він дуже довіряє, насправді працюють на користь Партії, включаючи людину, яку ви знаєте як Люціана Сейворі. Сер, усе іде згідно з планом. Скоро доля нації вирішиться згідно з принципами, зазначеними в преамбулі до маніфесту руху славної революції Двадцять шостого травня, який я як фізична особа скромно написав на столі, що надала мені Партія, а саме «об’єднання великої Злабії під справжнім колективістським керівництвом усіма можливими способами». Сер, саме заради цих цілей ваш уряд і прислав вас. Що і потрібно було довести.

— У мене його немає,— сказав чи, скоріше, втрутився в промову Пфефферкорн, вставивши своє слово.

— Сер?

— У мене його немає. «Інструмента». Не знаю, де він. Був у моїй валізі, але я загубив її, коли мене викрали.

— Сер, вас дезінформували.

— У мене його немає. Можете мене вбити і покінчити з усім.

— Сер, ви помиляєтесь. Немає ніякого «Інструмента».

— Хоча б відпустіть Карлотту. Вона вам більше не потрібна.

— Сер, ви не слухали.— Жульк почав схвильовано ходити за ґратами.— Ваш уряд увів вас в оману. Не дивно, бо капіталістична система від природи зіпсована. Ненажерливий, войовничий, огидний монстр жадібного імперіалізму, пересичений матеріалізмом і культом споживання. До умов угоди, сер, не входять переговори. Умови угоди, сер, стосуються вас.

— Мене?

— Так, сер.— Жульк сунув руку в кишеню пальта і дістав маленьку книжечку в твердій палітурці. Простягнув її Пфефферкорну, щоб той подивився, бережно, немов квіти коханій жінці.

Книжку вкривала захисна пластикова плівка. Обкладинка була блакитною з жовтими літерами і намальованим деревом. Його власний примірник, що зберігався на полиці над комином у його квартирі, був у значно гіршому стані, і Пфефферкорн не одразу зрозумів, що річ у руках Жулька — це перше видання його єдиного роману «Тінь Колоса» в ідеальному стані.

Прем’єр-міністр сором’язливо посміхнувся. Вклонився.

— Я як фізична особа,— сказав він,— ваш палкий прихильник.

Глава дев’яносто друга